Пам'ятайте царя Мідаса, який пристрасно любив золото? Його боги нагородили сумнівним талантом перетворювати в золото все, до чого він доторкався. Тимура Бекмамбетова я вважаю саме таким своєрідним Мидасом - до чого він ні доторкнеться, виходить взагалі-то гидоту, але дуже прокатна.

І знаєте, його прокляття не подіяло. «Аполлон 18» це справжнє кіно. І шансів на хороші збори у нього небагато. Бекмамбетов виступав в ролі продюсера. На щастя, режисер був інший: Гонсало Лопес-Гальєго.

Є, звичайно, у фільмі всяка муть типу місячних каменів, які перетворюються в павуків. Але все ж картина не про це. Вона про взаємини людей, про виручку і зраді. І трішечки про людському безсиллі. І ще це, мабуть, самий антиамериканський фільм, знятий в США за останній час. У ньому уряд Штатів відверто «кидає» своїх громадян в Космосі, нагороджуючи наостанок цинічною фразою: «Ти добре послужив своїй країні і людству, синку». Втім, якщо відкинути поверхневий смисловий крій, то «Аполлон 18» все ж дуже американський. Любити країну - ще не означає тремтіти від захвату перед її владою. А прості астронавти - це як раз головні герої. І вони досить мужні і порядні, щоб завоювати глядацьку симпатію. Що ж, творці кіномістіфікаціі до питання патріотизму підійшли в цілком романтичному дусі: «Люблю Америку, але дивною любов'ю».

Про космос знімають нині не часто. Про справжній космос, а не про міжзоряні літалки, де закони Кеплера не діють, тому що про них ніхто не чув. Найближче до цього фільму російська псевдодокументалка Олексія Федорченко «Перші на Місяці» і «Аполлон 13» Рона Ховарда. З американським предтечею, безсумнівно, ріднить і подібне назва. Втім, за духом ці стрічки протилежні: в «13-м» ми бачимо торжество людського розуму, переконуємося, що янкі своїх не кидають навіть за межами Землі. У «18-м» все набагато похмуріше. А Федорченко багато в чому передбачив технічну сторону «Аполлона 18», який також знятий у документальній стилістиці. Як відомо, на космічних кораблях досить багато камер. Космонавти і астронавти фіксують кожен свій крок. Ось це і використовували творці фільму. Всі дії ми бачимо через камери, які використовуються в робочій обстановці - для звіту перед Міністерством оборони.

Всього було 17 «Аполлонов». Після цього місячну програму американці згорнули, порахувавши, що вистачить безмитно вивозити з природного супутника зразки грунту. Це історія про не що був польоті. Астронавти Нейтан Уокер і Бен Андерсон все ж висадилися на Місяць. А там уже стояв радянський місячний модуль. Все-таки вони повірили, що ми теж були там.

Фільм вийшов страшним - здригнутися кілька разів змусить багатьох. Досягнуто це нехитрим ефектом несподіванки. Спочатку ж в кадрі навіть знаходиться місце теплому гумору. Але поступово стає все тривожніше.

Нехай happy end не знадобився, нехай Х'юстону плювати на чужі проблеми, нехай в Білому домі і в Кремлі вирішують пожертвувати астро- і космонавтами на догоду якихось експериментів. Але залишається віра в людину. Посланці Землі на ворожої до нас планеті цілком гідно представляють нашу цивілізацію. Вони готові прийти на виручку, навіть ризикуючи життям. Бен тільки в самому кінці відмовляється впустити Нейтана всередину «Протона», розуміючи, що з ним явно щось не те. Виявляється, нам так часто показують придурків і супергероїв, що за звичайними порядною персонажам ми вже встигли скучити.

Оцінка фільму: 8 з 10.

Зал для перегляду надано кінотеатром «Діамант-Синема» .