1. ПІСНЯ ДЛЯ кримінальників
2. ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ ВИПАДОК
3. ПОМИЛКА РЕЗИДЕНТА
4. Доведіть, що ЦЮ ПІСНЮ НАПИСАЛИ ВИ!
5. ТОЙ, ХТО БУВ сміливим і спритним

Коли мені трапляється виконувати пісню «Я у весняному лісі пив березовий сік» в дружній компанії, буває вельми цікаво поспостерігати за реакцією слухачів. Ті, кому пісня знайома, починають пошепки підспівувати, а ті, які чують її вперше, розкривають від подиву очі (мовляв, зустрічається же ще в нашому попсовому світі така карколомна лірика!), А потім незмінно виникає запитання: «Хто автор? Єсенін? »І доводиться розчаровувати, кажучи, що Сергій Олександрович Єсенін не має до цієї пісні ніякого відношення, а написана вона багато років спут після його смерті зовсім іншою людиною - Євгеном Даниловичем Аграновича. Втім, про все по порядку.

ПІСНЯ ДЛЯ кримінальників

Радянський актор кіно і виконавець естрадних пісень Марк Наумович Бернес (Нейман) (1911-1969)

Наша історія починається в далекому 1954-му році, коли на кіностудії імені М. Горького проходили зйомки кінофільму «Нічний патруль», одну з головних ролей в якому виконав Марк Бернес - популярний радянський актор і виконавець пісень. За сценарієм радянському шансоньє належало втілити непростий образ - людини з кримінальним минулим, «міняло міста, міняло імена» (Павло Васильович Обручов, злодій-рецидивіст по кличці «Вогник», матрос Майкл Рестон), який повертається на свою батьківщину СРСР, «надихавшись пилом заморських доріг ». Само собою зрозуміло, без пісні художня характеристика такого персонажа була б неповною. І Євген Агранович вирішив запропонувати в якості такої «Я у весняному лісі пив березовий сік», тим більше що вона не тільки ідеально підходила під сюжет і образ головного героя, але і сподобалася Марку Бернесу, який захотів виконати її в кадрі.

Але, як це часто відбувається, своє вагоме слово сказало високе начальство.

До цього часу на рахунку Аграновича значилося чимало творчих успіхів: робота перекладачем в фільмах «Бродяга» (1951) з Радж Капур і «Вік любові» (1953) з Лолітою Торрес в головних ролях; проте одна справа - перекладач, інше - талановитий поет чи композитор. Подібним чином нерідко міркували чиновники від мистецтва в Радянському Союзі. І пісню «забракували». А фільм вийшов у світ в 1957-му році з іншою піснею - «Піснею про Батьківщину» композитора Андрія Ешпая на вірші популярного в той час поета-пісняра Льва Ошанина .

До слова сказати, після виходу картини на широкий екран «Пісня про Батьківщину» не справила на глядачів будь-якого враження, та й зараз її навряд чи хто-небудь пам'ятає, а от твір Аграновича, як то кажуть, «пішло в народ», ставши одним з «хітів» дружніх вечірок і магнітофонних записів. Сам Євген Данилович не раз згадував цей епізод своєї біографії.

У нашому консервативному кінематографі, якщо ви один раз вдало зіграли бандита, то будете грати бандитів до сивого волосся, я ж монопольно 12 років робив російський текст пісень всіх дубльованих картин. Куплети з «Віку любові» з Лолітою Торрес, з «Бурлаки» з Раджа Капур - всі мої. Вся країна співала. Коли ж дирекції повідомили, що перекладач віршів Женька Аграновіч написав пісню, то вони дуже здивувалися. Замість мене одного на цю роботу запросили відомого композитора і, мабуть, кращого в ті роки поета-пісняра. Склали. Марк Бернес її заспівав. Ця пісня забувалася відразу після того, як вона прозвучала. А мою пісню, яка в фільм не пішла, я звично пустив по магнітофонів і компаніям.

ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ ВИПАДОК

Радянський кінорежисер Веніамін Давидович Дорман (1927-1988)

Важко сказати, як би склалася доля пісні, якби в справу не втрутився випадок.

На початку 1960-х років режисер Веніамін Дорман приступив до роботи над музичною комедією «Приїжджайте на Байкал». Само собою зрозуміло, натурні зйомки проходили на знаменитому озері. А в один з днів, коли раптово пішов проливний дощ, знімальна група була змушена сховатися в нетопленій лазні. Принесли гітару, і одна з актрис заспівала «Я у весняному лісі ...» Але потім сталося щось несподіване. Почувши пісню, режисер не зміг стримати свого хвилювання:

Де взяти слова? Хто автор? Це ж пісня для мого наступного фільму!

І почув у відповідь:

Чи не псих. Автор перед тобою.

І все подивилися на Аграновича, який виявився в складі знімальної групи.

ПОМИЛКА РЕЗИДЕНТА

Рекламний плакат радянського кінофільму «Помилка резидента» (1968)

Наступний фільм Веніаміна Дорман називався «Помилка резидента», який вийшов на екрани в 1968-му році. За ним послідували ще три частини, в другій з яких - «Повернення Бекаса» - вперше і прозвучала пісня «Я у весняному лісі пив березовий сік». У фільмі її заспівав один з героїв - побіжний злодій-рецидивіст Матвєєв на прізвисько «Бекас», він же офіцер контррозвідки КДБ СРСР Павло Синіцин, якого зіграв Михайло Ножкин. За сюжетом пісня адресована іншому герою фільму - резиденту західної розвідки в СРСР Михайлу Тульева у виконанні відомого радянського і російського актора Георгія Жженов. І це не випадково. Адже персонаж Жженов не простий шпигун, а син білоемігрантом, граф, що живе в постійній тузі за втраченою батьківщиною і в надії нарешті знайти її. І пісня допомогла зробити його образ об'ємніше, дати ліричну характеристику внутрішнього монологу Тульева, заслужено отримавши не тільки «офіційне» визнання, а й любов мільйонів глядачів.

Здавалося б автор, як це часто відбувається, повинен був прокинутися знаменитим. Але цього не сталося.

Доведіть, що ЦЮ ПІСНЮ НАПИСАЛИ ВИ!

Збірник туристських пісень «Крокуй з нами поруч», в якому вперше була опублікована пісня Євгена Аграновича «Я у весняному лісі пив березовий сік» (1972)

Хоча в титрах фільму в якості авторів пісенних текстів були вказані і Аграновіч, і Ножкин, який написав для фільму іншу пісню - «А на цвинтарі все спокійненько», а в 1972-му році вийшла друком збірка туристських пісень «Крокуй з нами поруч», де в якості автора пісні «Я у весняному лісі ...» був зазначений один Аграновіч, народний поголос наполегливо приписувала авторство Михайлу Ножкина. Ось що розповів про це в одному з інтерв'ю сам Євген Данилович.

Мене запросили на одну ранкову телепередачу, попросили заспівати цю пісню. Потім мені аплодували всі, хто був присутній в студії: і освітлювачі, і звукорежисери, і ті, хто чекали своєї черги на зйомку. Я цього був, звичайно, страшенно радий і став просити дозволу у ведучої заспівати що-небудь інше. І вона мені вже майже дозволяє, тільки говорить: «У нас зараз буде детективчик». Потім я зрозумів, що вона чекала питання від слухачів, але вийшла технічна неполадка, і з цим не було. Я заспівав ще одну пісню. І тут раптом в ефір проривається роздратований жіночий голос. Якась дама каже, що з дитинства знає пісню «Я у весняному лісі», і тому просить довести, що цю пісню написав я, а не Михайло Ножкин. Зовсім не звертаючи уваги на роздратований тон, я пояснюю, що пісня була написана в 1954 році на кіностудії Горького для кінофільму «Нічний патруль», що цю пісню повинен був виконувати Марк Бернес, якому вона подобалася, але дирекція студії з якихось своїх міркувань вирішила пісню до фільму не давати. Але, оскільки пісню в кінофільм не взяли і вона залишилася у мене, я став співати її в різних компаніях, люди її відразу підхопили. Потім пісню вирішено було використовувати у фільмі «Помилка резидента». Але ось що вийшло: в картині є дві пісні: «А на цвинтарі все спокійненько», складена Ножкина, і друга - моя, що я і просив вказати окремим титром. Але в дирекції сказали, що в юридичному відділі студії відомо, яка з пісень кому належить і що на цей випадок є договори з авторами. Тому в титрах було написано: «Пісні Е. Аграновича і М. Ножкина». У людей могло скластися враження, що ми з Ножкина сіли і вдвох написали обидві пісні. Але це б ще добре - справа в тому, що, виступаючи в концертах, Ножкин жодного разу не згадав, що ця пісня належить мені. У 1972 році я видав збірку своїх віршів, які так і назвав «Я у весняному лісі», а перед цим віршем помістив спеціальний заголовок: «Слова і мелодія Е. Аграновича». Ви ж розумієте, якщо б я собі приписав його вірші, давно піднявся б великий скандал.

ТОЙ, ХТО БУВ сміливим і спритним

Радянський актор Георгій Жженов (1915-2005) в ролі західного розвідника Михайла Тульева

Як відомо, ніякого скандалу не було, зараз авторство пісні ні в кого не викликає сумнівів, але деякі питання все-таки залишилися.

Про кого ця пісня? Хто її ліричний герой?

Сам Євген Агранович відповідав на них так само:

Ідея такої пісні в моїй голові і душі носилася ще з фронту. Просто її втілення я все відкладав. Не хочеться було в стіл працювати. Мене, наприклад, запитували: «Ось ти пишеш від першої особи. Невже ти бачив «бразильських боліт малярійний туман»? Я «бразильських боліт малярійний туман», звичайно, не бачив. Зате бачив людей, які звідти поверталися. І розмовляв з ними. Адже у військах Рокоссовського, де я служив, ніякої СМЕРШ не міг заборонити ставити «переміщених осіб» в лад, щоб і у них був шанс спокутувати в боях свою провину.

Здавалося б, все ясно. Приміщення особи - особи, «насильно вивезені під час Другої світової війни гітлерівцями і їх посібниками з окупованих ними територій для використання на різного роду роботах», які відмовилися або погодилися повертатися в Радянський Союз, де багатьох з них чекали репресії. Але давайте уважніше подивимося на текст пісні. Від імені кого вона співається? Людину, яка була не тільки смів, але і щасливий. А УДАЧА якось погано асоціюється з окупацією, підневільним працею на ворожій території і виправною установою.

Як мені видається, образ тут набагато ширше. Ліричний герой цієї пісні, напевно, втратила не свободу, матеріальні блага або положення в суспільстві, а то єдине простір, в якому (і ні в якому більше) він міг існувати, відчуття втрати якого і називається «тугою за батьківщиною». І якщо це почуття вдається описати в ліричному тесті, то такому твору судилося довге життя.

Так і вийшло з піснею «Я у весняному лісі», яку співають такі різні виконавці, як Михайло Ножкин, Аркадій Північний, Михайло Шуфутинський, Слава Медяник, Олександр Орєхов, Євген Дятлов, Ренат Ібрагімов, Олександр Малінін, Олег Скрипка, Олександр Маршал, група «Лісоповал» і багато інших. І список їх буде збільшуватися.

При підготовці даної публікації були використані статті
«Невідомий автор знаменитих пісень» і
«Я у весняному лісі»