Важко знайти таку екранізацію книги, яка відповідала б оригіналу до останньої букви: втискуючи роман, розповідь або комікс в дві години екранного часу, сценаристи практично завжди змушені чимось жертвувати або щось дописувати від себе. Однак, часом вони аж надто захоплюються, і від першоджерела мало що залишається. Іноді кінцевий результат не вражає глядача, а іноді такі зміни навіть йдуть фільму на користь. Одним словом, не порівнявши обидва варіанти самому, краще не вплутуватися в дискусії з критиками. сяйво

/ The Shining, 1980 Сяйво / The Shining, 1980 Ніхто не сперечається, що «Сяйво» Стенлі Кубрика - один з найбільших кінохорроров всіх часів, але сам автор вихідного роману-бестселера Стівен Кінг залишився від фільму в великому незадоволенні. Якщо в книзі головним злом був старий готель, нагодований паранормальщіной, то режисер Кубрик переніс всі негативні акценти на головного героя: з жертви обставин той перетворився в мерзенного алкоголіка, допівшегося до білої гарячки. «Сяйво» ж - ясновідческій дар хлопчика Денні, що дав назву всьому сюжетом і багаторазово виявляється по ходу книги, - у фільмі майже відсутня. Крім того, Кубрик для чогось вбив одного з важливих персонажів і капітально перелопатив фінал.

Подивившись фільм, Кінг уїдливо назвав його «величезним красивим" Кадилак ", в який забули вставити мотор». Щоб відновити справедливість, 17 років по тому він особисто був продюсером по своїй книзі серіал, який дотримувався букви оригіналу куди скрупульозно, - правда, ця версія «Сяйва» ніколи не входила в топи глядацьких симпатій, і далеко не кожен любитель жахів взагалі знає про її існування.

/ World War Z, 2013 Світова війна Z / World War Z, 2013 Син Мела Брукса Макс написав роман про зомбі-апокаліпсис «Світова війна Z» - збірник усних свідчень людей з різних країн, які малюють масштабну картину всесвітньої епідемії. Центрального героя в книзі немає, а історія зіткана з безлічі маленьких епізодів, що сталися з жодним чином не пов'язані між собою людьми. Цю красиву концепцію екранізатором викинули за борт, закрутивши весь сюжет навколо персонажа Бреда Пітта , Який літає по світу і бере участь у багатьох колотнечею особисто, поки не знаходить хитромудрий засіб перемогти сказ.

У книзі Брукса живих мерців винищували військові, винищували повільно і планомірно - на те вона і війна, - та й самі зомбі були значно повільніше. Але студія Universal і режисер Марк Форстер побоялися, що глядач може занудьгувати, найняли цілу пачку сценаристів і спільно сваялі досить дивний зомбі-екшен, об'єднаний з романом лише заголовком і спільною ідеєю, на перевірку ж представляє собою, по суті, самостійний твір. А вже готовий фільм перед релізом переробляли і цензурували стільки раз, що він перестав бути схожий не тільки на роман, але навіть на власний сценарій. Так що книгу тепер можна читати як самостійний твір: ви абсолютно не уявляєте, про що там розповідалося насправді.

/ Quantum of Solace, 2008 Квант милосердя / Quantum of Solace, 2008 Взагалі-то з Джеймсом Бондом багато чого не так. У книгах Яна Флемінга це досить похмурий тип, що не розстається зі склянкою, - у фільмах ж Бонд показаний персоною куди більш світлої й іронічною. Книжковий агент 007 має стабільні алкогольні і гардеробні переваги, в кіно він їх міняє в залежності від поточних потреб продакт-плейсменту. Але найцікавіше, що ряд фільмів бондіани до бібліографії Флемінга взагалі ніякого відношення не мають: незважаючи на те що у письменника дійсно є твори з назвами «Місячний гонщик», «Шпигун, який мене любив», «Вид на вбивство», їх сюжети не відповідають «екранізацій» трохи більше, ніж повністю. Ще кілька романів відповідають фільмів лише частково або взагалі змінюють жанри: наприклад, картина «Казино" Рояль "» 1967 року, що що не входить в офіційну бондіану, - це сатирична комедія з абсурдними жартами.

Чим сильніше змінювався образ Бонда з десятиліттями, тим далі сценаристи уникали літературних першооснов - однак при цьому продовжували робити вигляд, що дбайливо екранізують спадщина померлого ще в 1964 році Флемінга. Апофеозом такої політики можна вважати розповідь « Квант милосердя », У якого з однойменною фільмом 2008 року немає зовсім ніяких сюжетних перетинів. Що ж, продюсерів можна тільки похвалити: під їх керівництвом екранний Бонд став самодостатнім явищем і зумів не втратити лиску за півстоліття активної діяльності. Але якщо ви раптом захочете почитати книги про його пригоди, то сильно здивуєтеся.

/ First Blood, 1982 Рембо: Перша кров / First Blood, 1982 Незважаючи на те, що в першому фільмі про пригоди ветерана В'єтнаму Джона Рембо головний герой нікого не вбиває, картина ще до виходу заслужила репутацію дуже жорстокою. Скринька відкривалася просто: в романі Девіда Моррелла «Перша кров» Рембо був справжнім м'ясником з з'їхала дахом, які вбили по ходу справи більше 20 чоловік. Природно, люди, котрі читали літературний бестселер, очікували, що і кіно буде настільки ж кривавим. Але продюсери розсудили, що такому герою ніхто не захоче співпереживати, так що краще уявити його жертвою, вимушеної захищатися, а зашкалює градус насильства знизити, наскільки це тільки можливо.

Сценарій переписувався декілька десятків разів, і в кінцевому варіанті Рембо перетворився на цілком гуманного хлопця, не втратив людяності навіть після того, як його принизили поліцейські. Він не ріже ковток і не вибиває мізків, лише ранить і паралізує переслідують його супротивників, а єдиний загиблий - помічник шерифа Арт Галт, надумався обстріляти втікача з вертольота, - сам випадає з кабіни, тому що не пристебнувся. Самі служителі закону стали дуже несимпатичними: їх знущання над заарештованим волоцюгою призводить до того, що аудиторія хворіє нема за копів, а за що взявся за зброю бунтівника. Крім того, у фільмі у героя з'явилося ім'я - Джон.

Ну і найголовніше - радикально змінився фінал. Виконавцеві головної ролі Сильвестру Сталлоне дуже не подобалося, що Рембо безславно вмирав від кулі; Чи не настав така розв'язка до душі і аудиторії на тестовому перегляді. В результаті глядацьких скарг фінал стрічки терміново перезняли, так що екранний Джон Рембо жив ще довго і щасливо. Девід Моррелл не заперечував проти подібного повороту: після того як книгу цілих десять років футболили по всьому Голлівуду, не знаючи, як перенести на екран настільки жорстокий сюжет, автор був радий, що його екранізували хоча б в такий пом'якшеній формі.

Сніданок у Тіффані

/ Breakfast at Tiffany's, 1961 Сніданок у Тіффані / Breakfast at Tiffany's, 1961 Комедію Блейка Едвардса з Одрі Хепберн в головній ролі не дивився, напевно, тільки ледачий. Багато глядачів були зачаровані героїнею по імені Холлі Голайтли - ексцентричної дівчиною, невпинно шукає багатого нареченого і в фіналі знаходить своє щастя в особі сусіда, якого вважала просто приятелем. Хеппі-енд, всі задоволені, громадяни розходяться по домівках ...

Фільм став класикою, хоча якби ви прочитали однойменну новелу Трумена Капоте, то виявили б, що автор дивився на речі трохи інакше: Холлі в книжковому викладі - не "дівчинка-свято», волелюбність якої гідна захоплення, а пустушка з каламутним минулим, яку можна тільки пожаліти. Як платонічного сусіда Холлі Капоте зобразив самого себе - честолюбного письменника з досить песимістичним поглядом на світ.

Ні любовної лінії, ні хепі-енду в книзі немає: на відміну від екранного ловеласа у виконанні Джорджа Пеппард , Оповідач зовсім не намагається зробити Холлі своєю дружиною (як мінімум тому, що реальний Капоте ніколи особливо не приховував, що він гей, і з жінками його пов'язує тільки дружба). Письменник не замишляв свою повість як ліричну комедію, так що і герой книги не має щодо Холлі ілюзій: навряд чи у цієї дівчини все буде добре. Але Голлівуд, звичайно, розсудив по-своєму.

Денний дозор, 2005 Денний дозор, 2005 Після « нічного дозору » Тимура Бекмамбетова глядач міг очікувати, що його сиквел, «Денний дозор», буде продовженням, що базуються на відповідній книзі Сергія Лук'яненко. Однак кіношний сиквел виявився ніяк не пов'язаний з літературним: режисер вважав за краще не перемикатися на сюжетні лінії роману «Денний дозор», а продовжити ті, що були розпочаті в «Нічному дозорі». Справа в тому, що роман «Нічний дозор» складається з трьох частин, і однойменний фільм був екранізацією тільки першою з них, сиквел ж почерпнув деякі ідеї з другої і третьої частин, так що, по суті, його було б логічніше назвати « Нічний дозор: Продовження ». Змінився і жанр: на зміну містичного бойовика прийшла суміш чорної комедії і фільму-катастрофи з мелодраматичними елементами.

Сюжет другої стрічки, нашпигований спецефектами, перетворився в результаті всіх цих пертурбацій в таку мішанину, що багато глядачів з трудом розуміли, що взагалі відбувається на екрані, і читання «Денного дозору» ніяк не допомагало розібратися в ситуації. «Усі збіги імен і подій з романом С. Лук'яненко носять випадковий характер», - кепкували рецензенти. Проте і критики, і аудиторія в цілому погодилися з тим, що в якості продовження першого фільму «Денний дозор» працює непогано. Та й зроблений красиво. А що він не відповідає літературному назвою, так ну й добре - головне, що автор не проти. Судячи з того, що Лук'яненко виступив співавтором сценарію і знявся в камео в одному з епізодів, він дійсно був не проти.

зірковий десант

/ Starship Troopers, 1997. Зоряний десант / Starship Troopers, 1997. Любителі Роберта Хайнлайна тільки гмикнули, подивившись екранізацію роману «Зоряний десант». Фільм називали стьобом, гротеском, навіть знущанням над оригіналом. але Пол Верховен заявив: «Я так бачу!» - і спробуйте з ним посперечатися. Верховень, за його словами, не сподобалися політичні ідеї, вкладені в книгу «Зоряний десант», тому, беручись за екранізацію, він не став оспівувати футуристичний мілітаризм, а, навпаки, їдко його висміяв. У своїх інтерв'ю режисер просив аудиторію не вестися на ура-патріотичний тон стрічки і судити персонажів за їхніми словами і вчинками - мовляв, якщо ви придивитеся до протистояння цих бравих хлопців з інопланетними жуками, то зрозумієте, що земляни ведуть себе як справжні фашисти-окупанти.

Іронію відчули не всі: багато глядачів до кінця були переконані, що вболівали за хороших хлопців. Але до самого Хайнлайну, звичайно, все це має мало відношення, оскільки Верховен поміняв сюжет книги до невпізнання. Вийшло щось «за мотивами», з сильно зміщеними акцентами - і хоча шанувальників письменника можна зрозуміти, все ж саме по собі переосмислення вихідного матеріалу ще не робить фільм поганим. Є чимало глядачів, яким кінострічка подобається більше, ніж книга.

, 2014 Вій, 2014 Класичний гоголівський «Вій» - пробиратися до кісток містична повість з упирями, чортами, ожившими мерцями і пекельним демоном, поява якого призводить до загибелі головного героя. Беручись за свого «Вія», Олег Степченко переробив цей похмурий сюжет в пригодницький екшн, де від нечисті не залишилося і сліду, а Вій як такий виникає лише у вигляді галюцинації, що стала британському картографові Джонатану Гріну в результаті непомірного п'янки. Вся «містика», начебто заявлена ​​в сюжеті, в результаті пояснюється цілком науковими засобами, а гоголівський сюжет про Хому Брута, «за мотивами» якого писався сценарій, залишається за кадром і згадується лише побіжно.

В цілому, це більше схоже на « сонну Долину » Тіма Бертона , Ніж на Миколу Васильовича. Але засмучуватися причини немає: ті, кому дуже вже хочеться побачити гоголівську версію подій, завжди можуть полоскотати собі нерви « Вієм » Костянтина Єршова і Георгія Кропачева - фільм 1967 знятий набагато ближче до оригіналу, ніж 3D-фантазія Олега Степченко ; недарма цю картину називають найкращим радянським хоррором.

/ The Curious Case of Benjamin Button, 2008 Загадкова історія Бенджаміна Баттона / The Curious Case of Benjamin Button, 2008 Фантастичне оповідання Френсіса Скотта Фіцджеральда про незвичайну людину, яка народилася старим і молодевшем протягом життя, не претендував на психологічні глибини і був, по суті, просто розтягнулося на кілька десятків сторінок анекдотом, в яка не пропонувалося серйозно відмовитися (ну як, скажіть, хтось може народитися, відразу вміючи говорити?). Сюжет швидше іронізував над людиною з рідкісною хворобою, якому все життя доводилося підлаштовуватися під чужі правила, ніж співчував йому. Щоб анекдот не встиг набриднути, життєвий шлях Бенджаміна Баттона був описаний пунктирно, без особливих подробиць, і закінчувався так само лаконічно: помер і помер.

Матеріал біднуватим, переносити на екран особливо нічого. Тому у фільмі 2008 року від розповіді залишилася лише ідея про молодеющіх старця, а все життєві перипетії Баттона були досочинить групою сценаристів і нанизані на цей кістяк з нуля. Глядачі відносяться до результату по-різному: комусь близька зла сатира літературного оригіналу, а кого-то привертає тягуча Киселева драма, якій спробував розбавити біографію центрального героя режисер Девід Фінчер. Але одне безперечно: це два дуже несхожих твори. Кажуть, що історія повторюється спочатку у вигляді трагедії, а потім у вигляді фарсу. З «Бенджаміном Баттоном» вийшло рівно навпаки.

/ Forrest Gump, 1994 Форрест Гамп / Forrest Gump, 1994 Може і добре, що роман письменника Вінстона Грума «Форрест Гамп», на основі якої був створений сценарій фільму, режисер проігнорував. Адже концепція книги куди цинічніше і злій, і швидше за тяжіє до сатири, ніж до драми, а головний герой її - мізантроп.

Книжковий Форрест далеко не так безневинний, як у фільмі: він брудно лається, вживає наркотики і займається сексом. В екранізації ж ці негативні риси перенесені в образ Дженні. Найяскравіше відміну книги від фільму видно в найзнаменитішою цитаті картини: «Життя - як коробка цукерок». Герой книги вимовляє її: «Життя ідіота - це вам не коробка цукерок».

Грум, який відвідав прем'єру фільму, довго обурювався і ніяк не хотів визнавати правоту сценаристів: його Форрест не знайшов би відгуку в глядацьких серцях. Проте, натхненний успіхом фільму, він досить скоро засів за друкарську машинку і написав продовження своєї книги.

Знайшли помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.