Сінді (Мішель Вільямс) зустріла Діна (Райан Гослінг) в будинку для літніх людей, де Сінді доглядала за своєю бабусею, а Дін туди перевозив речі одного дідка. Сінді Дін сподобався: він, правда, зірок з неба не хапає, працює вантажником в транспортній компанії та своєю роботою, судячи з усього, цілком задоволений, проте він хлопець дуже симпатичний, забавний і добрий.

Сінді до нього зустрічалася зі спортсменом-борцем Боббі (Майк Фогель), але він виявився негідником. Після цього Сінді стала зустрічатися з Діном - і у них закрутилася цілковита любов-разлюбовь, навіть незважаючи на те що Сінді завагітніла, причому, судячи з усього, від Боббі.

Пройшли роки. Сінді з Діном виховують дівчинку Френкі (Фейт Владика). Сінді закінчила університет і працює в клініці, Дін працює простим маляром, але своєю роботою як і раніше цілком задоволений.

У Сінді до Діну не залишилося практично ніяких ніжних почуттів, вона продовжує тягнути цю лямку тільки заради дівчинки, але схоже, що скоро їй це все зовсім набридне. Дін і раніше любить Сінді, обожнює дівчинку, прекрасно відчуває, що в їхніх стосунках щось дуже сильно змінилося в погану сторону, його це доводить до відчаю, але що з цим зробити - він не знає.

І тоді, як крайня міра Дін вирішує використовувати свій купон на один день проживання в готелі: вони відправляють Френкі до дідуся, батька Сінді, а самі вирушають в готель.

***

Почнемо з того, що правильний переклад назви цього фільму звучить як "Сумна валентинка" (валентинка - листівка у формі серця, яку прийнято дарувати або надсилати на День святого Валентина). Тому що назва це - відсилання до пісні Blue Valentines з альбому 1978 року співака і композитора Тома Вейтса.

Наші ж альтернативно обдаровані спочатку назву і зовсім перевели як - тільки не ржіте - "Блакитний Валентин". Чесне слово. Ось на "кінокадри" , ось в "Мистецтві кіно" . Мабуть, ті ж самі альтернативно обдаровані You are fired перекладають як "Ти згорів".

Потім, правда, до них щось дійшло і офіційне російськомовну назву перетворилося в "Валентинку". З blue у них залишалися питання: чи то це сумна, то чи блакитна - тому слово просто видалили.

Але бог з ними, з обдарованими. Поговоримо про сам фільм.

Його сценарій, в створенні якого брав участь сам режисер Дерек Сіенфренс, писався саме під Мішель Вільямс і Райана Гослінга. І коли Вільямс не змогла взяти участь у зйомках через глибокого потрясіння, викликаного раптовою смертю Хіта Леджера, від якого Вільямс народила дочку (Леджер помер менш ніж через рік після того, як вони розлучилися), Сіенфренс вважав за краще відкласти зйомки, але не став запрошувати на цю роль іншу актрису.

Фільм вийшов відмінний: начебто просте - такий собі зріз життя, - але при цьому дуже щирий, життєвий і правдивий.

Одна з ознак хорошого фільму - відсутність чорних і білих тонів в персонажах. І в цьому фільмі теж немає ніяких правих і винуватих. Просто життя так склалася, вона так складається у переважної більшості сімейних пар.

Ось, здавалося б, ще тільки-тільки пристрасті кипіли і іскрилися, навколо була суцільна любов-разлюбовь, а потім дружина або чоловік раптом захопилися кимось і у одного з них вся ця любов взяла та пройшла. І вже більше ніколи не повернеться, тому що, коли тобі раптом стає осоружний сам голос партнера, то, як він каже, що він говорить, що він робить і як він робить, цю розбиту чашку вже ніяк і нічим не склеїти, як не намагайся .

А партнер, звичайно, все помітить і все зрозуміє, але спочатку буде обманювати себе, вважаючи, що він (вона) помиляється, що все в порядку, просто здалося, потім почне здійснювати абсолютно ідіотські вчинки, які зроблять все набагато гірше, ну і в врешті-решт все це все одно закінчиться розлученням, причому чим пізніше це станеться, тим більшу душевну рану отримають подружжя.

І якщо вони будуть продовжувати тягнути ці безглузді відносини "з-за дитини", то дитині від цього буде тільки гірше, тому що насправді краще один раз пережити потрясіння під назвою "розлучення батьків", ніж день у день спостерігати, як вони дратують один одного, як нескінченно сваряться і скандалять.

У Сінді з Діном так все і сталося. Минуло якихось шість років з моменту їхнього знайомства, Дін помітно збляк і полисів: він уже не той чарівний хлопчина, яким він був на момент їхнього знайомства, він пом'ятий життям роботяга, у якого немає ніяких амбіцій і ніяких устремлінь. Йому подобається його робота, тому що там нікого не хвилює, що Дін першу за день банку пива випиває о восьмій ранку, він обожнює Френкі, хоча знає, що це не його дитина, він щиро любить Сінді, але добре відчуває, що Сінді він дратує і що її почуття пройшли.

Дін від усвідомлення цієї думки приходить в жах, він намагається все повернути і довести самому собі, що помилявся, проте його спроби призводять лише до очікуваної розв'язки, в процесі якої Дін очікувано наробив жахливих дурниць, після чого ніякого майбутнього у цієї родини вже бути не може за визначенням.

І Дін йде, не розуміючи, як він взагалі тепер буде жити далі. А Сінді відчуває неймовірне полегшення, тому що вона не розуміла, як вона далі може жити з Діном. Звичайна, в загальному, історія.

При цьому Діна шкода - просто до сліз. Ну да, він простий хлопець, звичайний роботяга. Але він добрий, він співчутливий, він кумедний, він нікому нічого поганого не робив, навпаки - він завжди намагався всім допомагати. Він одружився на Сінді, коли вона була у відчайдушній ситуації, він полюбив Френкі, і дівчинка в ньому дуже любить - ну ось за що йому все це? Він же тепер навряд чи знайде своє щастя, а, швидше за все, просто вип'є, отримуючи щороку 14 лютого сумну валентинку від Сінді (власне, приблизно про це в пісні Тома Вейтса і співається).

І Сінді ні в чому не можна звинувачувати. Ну да, буває так: чарівний і забавний хлопчик буквально за кілька років перетворюється в згаслого роботягу, потягується пиво з ранку до вечора. А вона з усіх сил працює, вона до чогось прагне. Але повертається додому, бачить чоловіка - і руки у неї опускаються. При цьому вона прекрасно розуміє, що Дін - він хороший. І що для нього розставання буде страшною трагедією. Але вона по-іншому вчинити не може, тому що тоді страшною трагедією буде вся їх спільне життя.

І номер цей в готелі моторошний і клаустрофобний: без вікон, що символізує якийсь ідіотський космічний корабель - він як символ їх нинішньої сімейного життя, з якої Сінді негайно потрібно вирватися.

Такі справи, немає тут ні правих, ні винних. Просто так трапляється.

Райан Гослінг відмінно зіграв Діна. Причому якщо в більш пізніх фільмах Гослінг вважав за краще грати на півтонах, створюючи певний характер на мінімумі емоцій, але в цьому фільмі я побачив дещо іншого Гослінга. Адже незважаючи на те що по фільму Дін - людина досить спокійний, проблеми у взаєминах з дружиною і розуміння того, що їх спільного життя приходить кінець, цілком очікуваним чином викликають у нього дуже бурхливі емоції. І Гослінг це зіграв абсолютно чудово: достовірно і щиро. При цьому одночасно з почуттями зовсім не перетискав, але ж далеко не всі актори можуть в подібному випадку утриматися від спокуси дати побільше театральщини.

Але тут взагалі весь фільм такий: спокійний, настроєвому, якийсь некіношні. І хепі-енду у такого фільму, на щастя, не могло бути - його і не було.

Мішель Вільямс теж дуже сподобалася, і з Гослінгом у них вийшов чудовий дует. Теж все дуже щиро і достовірно: до розв'язки у Сінді чітко наростало справжній розпач і Мішель це зіграла дуже переконливо.

Та й взагалі в картині ось ці дрібні моменти поступового закипання негативних емоцій і розуміння одного з подружжя того, що вони більше не можуть перебувати разом, показані дуже достовірно. Адже дійсно дуже багато сімей проходили через щось схоже.

Відмінний фільм, подивився з великим задоволенням. Якось я його свого часу пропустив (він знятий сім років тому), але, на щастя, це упущення компенсував. І якщо ви цей фільм не бачили - подивіться, він того вартий.