1. Матеріали по темі

Результат складно розглядати як кінематографічний еквівалент книжкового серіалу: фільм вийшов дуже поганим, щоб виникало хоча б найменше бажання згадувати його в зв'язку з оригінальною «Вежею». Чи не врятували ні знаменитості в титрах, ні обіцянки «потім» зайнятися серіалом про те, що було далі, ні розкидані по сюжету кніксену в сторону інших творів легендарного письменника. Це просто негідно перегляду.

«Останнє, що я хочу бути зайнятий - це витратити сім років на адаптацію самого мого улюбленого циклу книг. Я величезний фанат Стівена Кінга, так що страшенно боюся це зіпсувати », - розповідав журналістам відомий кінодіяч Дж. Дж. Абрамс через пару років після того, як купив права на екранізацію циклу. Письменник за традицією продав їх за смішні гроші. Але у випадку з «Темної вежею» це було особливо справедливо, адже тим, хто мав намір переносити книги на екран, треба було більш ніж грунтовно витратитися. Спочатку мова йшла про три повнометражних фільмах і «наскрізних» серіалах, керувати процесом збирався Рон Ховард, колись екранізував кінговскую повість «Тіло» і пропонував Френк Дарабонт нечувані гроші за право сісти в крісло «Втечі з Шоушенка». Фанати хором підспівували: було ясно, що світ, створений в циклі, не вміщується в звичайні рамки.

Роки йшли, новини множилися. Головного героя, стрілка Роланда Діскейна, збиралися грати то Хав'єр Бардем, то Ліам Нісон, то Рассел Кроу. Проектом зайнялася компанія Universal, потім він начебто перекочував до Warner Bros., але босам запити Ховарда здавалися надто вже гігантськими. У підсумку «Темну вежу» підхопили Sony Pictures - до цього моменту всі місця знову були вакантні. На головну роль мало не затвердили Метью МаКонахі, але незабаром актора перевели на сторону зла, закріпивши за ним негативного персонажа Уолтера Падик (він же Людина в чорному, він же Рендалл Флегг). Діскейна, нащадка короля Артура, якого Кінг списував з вестерн-героїв Клінта Іствуда, зіграв чорношкірий актор Ідріс Ельба.

В принципі шанувальникам «Вежі» одного цієї звістки вистачило, щоб засмутитися - їх, звичайно, звинувачували в різних «ізмів», але сформований образ Роланда було дуже важко вигнати зі свідомості. До честі Ельби, відзначимо, що він цілком впорався з подвійною відповідальністю - зіграний ним стрілок з Гілеада, ймовірно, виглядав би цілком органічно, якби мова йшла про якомусь іншому фільмі. Але датчанин Микола Арсель, який в підсумку посів режисерське крісло довгобуду, раптово навіть для заздалегідь розчарованих глядачів зробив з культового фентезі прохідну стрічку для аудиторії підліткового віку. Від лауреата всяких-там-берлінських-кінофестивалів такого підступу ніхто не чекав, хоча на присутність в списку сценаристів Джеффа Пінкнер, який працював над огидним «П'ятої хвилею», увагу звернути слід. Нещадно розправившись з авторським текстом, творці «Темної вежі» зшили сюжет з уривків - так, якби історію глядачеві намагався переказати людина, який читав її багато років тому і до того ж страждає проблемами, пов'язаними зі здатністю запам'ятовувати. Ні-ні, поспішають запевнити продюсери і режисер, побачивши першу ж реакцію на своє дітище: це тільки перша частина, буде вам і серіал, і «безплідні землі», і битва при Єрихоні. «О, завжди будь ласка», - відповідає книжковий фанат, приносячи себе клятву більше ніколи не зв'язуватися з цією франшизою. «Що це взагалі було?» - запитує глядач, який книг Кінга про Роланда, Джейка, Едді і Сюзанні ніколи не читав.

Арсель першим же ділом ставить в центр оповідання не чоловіка, але хлопчика. Всі ці Роланд і чорні люди, ймовірно, існують виключно в свідомості Джейка, скаламутити після трагічної загибелі батька і приходу на його місця стороннього дядьки. Говорити про те, що в першоджерелі нічого подібного не було, не будемо - інакше це доведеться повторювати з виснажливою регулярністю. Вітчим у фільмі виконує найважливіше завдання - нескінченно гундеть в вуха дружині про те, що пацана потрібно терміново здати в психічний будинок, а потім зіграти в дбайливо підставлений сценаристом ящик. Подібними персонажами режисер наповнює всю картину. Вони є хороші, є погані, є взагалі ніякі - глядач не встигає (та й не хоче) навіть запам'ятати їх імен. Вже потім можна визначити, що, наприклад, актор Френ Кранц (пам'ятаєте обдолбанного хлопця з «Колиби в лісі»?) Тут зображує Пімлі - найважливішого антагоніста «Темної вежі», якщо, звичайно, дотримуватися хронологію подій, а не скакати навколо неї на паличці, розмахуючи ножицями.

Джейку сниться стрілок, сниться його ворог, а за стіною дорослі активно обговорюють, як сильно вдарить по гаманцю койко-місце в лікарні. Коли до них добирається Уолтер, хочеться потиснути йому руку. Хлопчик пірнає в незнайомий світ (тут слід сцена, шалено нагадує радянську «Гостю з майбутнього»), оперативно знаходить там Роланда (просто прогулюючись по пустелі) і це саме. Рятує всіх, в загальному - включаючи обдарованих діточок з різних паралельно, яких погані дядьки змушують гатити ментальним променем по, власне, вежі, на якій все тримається.

Актор МакКонахі хизується в чорному, зображує мерзотника федерально-планетарного рівня і змушує смертних самоубіваться, розмірковуючи, на кого «діє магія», а на кого - не дуже. У його підпорядкуванні безликі у всіх сенсах лиходії, які погано володіють мистецтвом маскування і головним чином потрібні, щоб натискати на якісь кнопочки і надягати вундеркіндам на голови незрозумілі пристрої. Все це потрібно, щоб «Уолтер міг керувати світом монстрів», розповідає нам Арсель, і хоча подекуди можна побачити згадка Червоного Короля, для його виходу на сцену чомусь занадто рано. Хто такі стрілки? Чому Роланд - останній? Чому загинула цивілізація, і чому все валяється? Про це творцям картини розповідати колись, вони цілком покладаються на знання глядача - мовляв, наше завдання - взяти картинку, розрізати на пазли і знову зібрати його, тільки як попало. Режисер то впускає в сюжет якихось потойбічних потвор на ніжках, то починає розповідати про «місцеві племена» і провидиць, то разом з Джейком рятує кізок.

Каша вариться, розбухає і лізе геть з горщика. Герої справдешній вештаються між світами (яке там «Витяг трьох», про що ви!), Стають учасниками комічних сценок а-ля серіал «Клініка» та в міру необхідності відстрілюють поганих хлопців. У російському дубляжі з невідомих причин навіть переписали так зване кредо стрілка - хоча ще в трейлерах воно звучало в звичному вигляді. Арсель робить слідом за Кінгом культу навколо револьвера, хоча це в усі часи вважалося однією з головних удач письменника. Він взагалі нічого не робить, а знімає якийсь черговий « Дивергент ».

Шкутильгає логіка абияк доводить глядача до фінальної сутички, яка повинна була ознаменувати собою протистояння не тільки двох героїв, а й двох хороших акторів. Замість цього на екрані твориться спочатку недоречна джон-уіковщіна, а потім і зовсім відверта андреасяновщіна. Особливо слід звернути увагу на мультяшність моменту, коли стрілка вдаряє перекриттям і відкидає до стіни. Глядачі закидають картину тими помідорами, які зазвичай не годяться для салату - «Темної вежі» вже точно не бувати поблизу від фільмів за Стівеном Кінгом, які лідирують в списках кращих за всі часи. Складне завдання дуже рідко можна вирішити простими способами. В даному ж випадку взагалі незрозуміло, до чого прагнули творці картини. На тлі повального сходження нанівець моди на всі ці антиутопії про «особливих дітей» цей похід в зрушивши світ і назад виглядає особливо безглуздо. Картину Арсель абсолютно нічим виправдати: в створених ним умовах не працюють ні потужна харизма МакКонахі, ні драматичні вміння Ельби, ні спецефекти, які постійно йдуть проекту на шкоду. «Є й інші світи, крім цього» - цю легендарну фразу Джейк у фільмі так і не скаже, але в принципі залишається сподіватися тільки на це.

Матеріали по темі

Вив вітер і не знав про кого: рецензія на новий фільм «Обитель страху» з Кейтлін Джерард 10.06.2019, 12:35

Від суперсили до могили: рецензія на новий кінокомікс «Люди Ікс: Темний Фенікс» з Софі Тернер 08.06.2019, 14:35

показати ще