Про дин з шістнадцяти фільмів-казок Олександра Роу. Кожна картина режисера - це тісне переплетення фольклору і особливого, легко впізнаваного авторського стилю, яка зробила Роу одним з найбільш видатних майстрів кіноказок як у себе на батьківщині, так і в усьому світі. Так, за два роки до створення фільму «Вогонь, вода і ... мідні труби» він завоював Гран-прі журі Венеціанського кінофестивалю з «Морозко».

«Вогонь ...» - це інтерпретація (або краще сказати - візуалізація) відомої приказки «Пройти вогонь, воду і мідні труби». З першими двома перешкодами все більш-менш ясно: як і те, чого від них чекати, так і шляхи їх подолання. А ось з «мідними трубами», тобто звалилася раптом на голову славою, впоратися буває найважче.

Свій пушкінський натяк Роу традиційно ховає за низкою фантастичних образів.

Головний герой казки - Вася, який зустрів на лісовій галявині красуню Оленку і її козу Белочку. Герої з першого погляду закохуються одне в одного, але Оленку викрадають слуги злого Кощія Безсмертного (Мілляр). Щоб возз'єднатися з коханою, Вася повинен пройти ті самі три випробування, винесені в назву фільму.

Головні ролі зіграли молоді Наталія Сєдих (Настенька з «Морозко») і дебютант Олексій Катишев. Його, як і Сєдих, теж відкриє Роу, і саме у нього Катишев виконає найзначніші ролі своєї невеликої фільмографії (пізніше він зіграв головного героя казки «Варвара-краса, довга коса»).

Кадр з фільму. Фотографія: kino-teatr.ru

Кадр з фільму. Фотографія: kino-teatr.ru

Кадр з фільму. Фотографія: kino-teatr.ru

Багато акторів і персонажі переходять у Роу з фільму в фільм, ставши невід'ємними рисами його авторського стилю. Анастасія Зуєва в ролі сказітельніци, що з'являється в пролозі і епілозі казки. Близький друг режисера, видатний актор Георгій Мілляр, зіграв одразу три ролі: Кощія, Баби-яги і глухого пожежного. Його можна вважати практично співавтором казок Роу - поряд зі сценаристами Миколою Ердманом і Михайлом вольпіно. Ще один канонічний образ - потішного царя - втілив Михайло Пуговкін. Основних героїв доповнює ціла низка фактурних персонажів, що населяють цей казковий світ: перевертнів, водяних, утоплених, цариць і царівен.

Цей фільм навіть більш комічний і безтурботний, ніж інші казки Олександра Роу. У ньому немає місця смутку і пітьмі. Навіть такий архетип (до якого режисер до цього вдавався не раз), як Кощій Безсмертний, тут не несе зла. Він жива людина - дорослий наречений, який не зміг впоратися зі своїми почуттями. Та й Водяний (Павло Павленко) тут аж ніяк не чудовисько, а, скоріше, добродушний нудьгуючий старий, якого в такому похилому віці вже мало що може здивувати.

Один з головних прийомів Роу - художня умовність. Жанр казки дозволяє йому оживляти на екрані фольклорні образи. Але при цьому казковий світ населяється справжніми людьми. Нехай вони і з'являються в складному гримі якогось перевертня, їх мотиви і вчинки наскрізь людяні. У яскравій казкової обгортці до глядачів доносяться основні життєві принципи, фундаментальні поняття добра, любові, дружби, справедливості, засуджуються зло, лестощі, брехня і зазнайство.

Після виходу фільму Олександр Роу отримав звання народного артиста РРФСР.