1. Банда Культина [ правити | правити код ]
2. Легалізація та подальша діяльність ОЗГ [ правити | правити код ]

Подільська ОПГ Місце базування Подольск , Росія Росія
Київ , Україна Україна Роки творчої діяльності c кінця 1980-х років територія Росія : Подольск, Подільський, Чеховський і Серпуховской райони Московської області, Кримінальна діяльність рекет , замовні вбивства , вимагання , відмивання грошей , розбої Союзники Щербинська ОЗУ, ОПГ Ігоря Васильєва, банда Сергія Культина Противники ОЗУ Миколи Соболєва, ОЗУ Сергія Федякіна

Подільська організоване злочинне угруповання - одна з найпотужніших ОПГ Росії 1990-х років.

Одним із засновників Подільської ОЗУ і її беззмінним керівником був Сергій Лалакін на прізвисько «Цибулька». Він був раніше не судимий, однак 25 грудня 1980 року подільське УВС порушувало проти Лалакіна кримінальну справу за статтею хуліганство. А навесні 1989 року, після того як невідомі побили батька Лалакіна, Лучок вийшов на вулицю і завдав ножові поранення кільком перехожим. Як і перший, цей епізод не привів до суду.

За однією версією, своє прізвисько Лалакін отримав ще будучи учнем середньої школи, за іншою - за те, що в доперебудовні часи починав трудову діяльність на овочевій базі. Закінчивши ПТУ, Лалакін пройшов строкову службу в десантних військах, а потім працював м'ясником. З кінця 1980-х років Лучок разом з приятелями почав злочинну діяльність - вони займалися рекетом, грою в наперстки і махінаціями з валютою - біля обмінних пунктів Лалакін пропонував людям обміняти рублі на долари за вигідним курсом і давав їм «ляльку» (пачку валюти, в якої лише верхні і нижні купюри були справжніми).

Пізніше Лучок об'єднав і очолив кілька злочинних угруповань. Так з'явилася Подільська ОПГ. Поступово Лалакін став лідером молодих злочинців, відтісняючи на другий план в кримінальному світі Подольська стару злодійську еліту - кишенькових злодіїв. Про появу Подільської ОПГ в московському кримінальному світі дізналися в кінці 1980-х років. Найавторитетнішим лідером «нової формації» в Подільській ОПГ вважався Сергій Попов на прізвисько «Поп». Але в 1990 році він був засуджений до 2,5 років за вимагання і відійшов від справ. Його місце в угрупованні ненадовго зайняв кримінальний авторитет старшого покоління Микола Ігнатов на прізвисько «Сивий», контролював автобізнес. У якийсь момент Лучок виступив проти цього двовладдя. Конфлікт було врегульовано безкровно: Сивий просто поїхав. Попов, звільнився в 1993 році, теж не став претендувати на керівництво, погодившись на роль «бригадира» (тобто керівника одного з підрозділів угруповання). З тих пір в його віданні були фірми, які платили «данину» угруповання, що спеціалізуються на торгівлі нафтопродуктами.

Крім Попова, «бригадирами» ОПГ довгий час були брати Губкіна, «Вітя Подільський», «Марат Подільський», Вірмен і Мефодій, брати Воршеви. Діяльність угруповання розвивалася за класичною для інших російських ОЗУ схемою - від контролю над наперсточниками і перепродажу автомобілів до більш значних справ. Зокрема, «подільські» після жорстокої «розборки» з дагестанськими бандитами купили техцентр на Варшавському шосе. Під контроль угруповання потрапили комерційні структури, що займаються імпортом товарів народного споживання і продуктів харчування. Наприклад, на самому початку 1990-х під контролем ОЗГ були фірма «Жесаві», яка завдяки ефективній рекламі зібрала з російських споживачів більше 30 мільйонів доларів на поставку в Росію цукру (пізніше ці гроші були переведені на рахунки в закордонних банках і були використані для покупки нерухомості).

Поступово під контролем Подільської ОЗУ виявилися, крім власне Подольська, Чеховський і Серпуховской райони Московської області і більшість знаходяться на цій території комерційних організацій, в тому числі банків, нафтових компаній і навіть продюсерських фірм.

Перша хвиля сутичок між ОЗУ в Подільському пройшла в 1992 році.

У числі ворогів угруповання Лалакіна була ОЗУ, очолювана неодноразово судимим кримінальним злочинцем Сергієм Федяєвим на прізвисько «Псих», що включає в себе судимих ​​кримінальників. У серпні 1992 року під час «стрілки» у кафе на Серпуховском шосе сталася перестрілка, в ході якої бандити Лучка (одним з них був майбутній міністр спорту РФ Борис Вікторович Іванюженков , Який мав у ОПГ кличку «Ротан») з двох автоматів і пістолета розстріляли Психа і його водія. Труп Федяєва бандити вивезли в село під Подільському і спробували спалити. Поранений водій Психа Андрій Хромов ( «Пузир») помер через п'ять днів. Перед смертю він встиг назвати імена двох друзів Лалакіна, які брали участь в перестрілці. Кримінальну справу за фактом вбивства було незабаром призупинено.

Після вбивства лідера підручні Психа перейшли в угрупування, яке очолював кримінальним авторитетом Миколою Соболєвим ( «Соболь»), раніше судимою за вбивство. Його союзником був кримінальний авторитет Олександр Романов ( «Роман»), якого підтримував ватажок Бауманської ОПГ Валерій Длугач по кличці Глобус. Романов раніше вбив на подільському ринку лідера однієї з «бригад» угруповання Лалакіна Анатолія Стрелюка.

10 березня 1993 роки два кілера в масках майже в центрі Подільського розстріляли з автоматів «Мерседес» Романова. Авторитет був убитий, а відразу після дев'ятиденних поминок по Романову Соболєв пропав без вісті. Через два місяці його труп був знайдений в річці в Домодєдовському районі. В кишені Соболя були знайдені записки з номерами автомобілів, один з яких згадала сестра убитого, і за номерами навіть вирахували московську фірму, що знаходиться під контролем Лучка. Однак, слідство і на цей раз далеко не просунулася.

Угруповання Лалакіна теж несла відчутних втрат. Так, в червні 1993 року біля свого будинку в Щербинці з двох автоматів був розстріляний керівник Щербинської «бригади» (структурного підрозділу подільської угруповання) Валентин Ребров. Крім своєї основної діяльності, він виконував і «громадські» функції: був «розводить» (третейським суддею) на «розборках». Діяльність Щербинська відділу Подільської ОПГ була традиційно пов'язана з контролем над будівництвом котеджів і автосервісом.

Через місяць після замаху Ребров помер в лікарні. Не виключено, що і це вбивство було скоєно не без відома Лалакіна - за непідтвердженою інформацією, Ребров відмовився платити в «общак» Подільської ОЗУ. Наступник Реброва - «бригадир» Сергій Ульянов (Улян) - був більш поступливим.

Через чотири місяці було вбито один Реброва, подільський кримінальний авторитет Володимир Губкін, що контролював автомагазин «Ландо» і магазин «Автозапчастини» на південному відрізку МКАД. Він намагався сховатися, деякий час жив з сім'єю в селі на Волзі, але потім все ж повернувся до Подольська, де і був убитий. На цей раз виконавців вдалося заарештувати по гарячих слідах - це були кілери Подільської угруповання Олексій Чумаков і Анатолій Дячко ( «Дячок»), а також учасник Оріхівської ОПГ Дмитро Малюк. Слідчі вийшли і на замовника - керівника групи кілерів Геннадія Звездін (Гармата), менеджера подільського ТОО «Современник», що знаходиться під контролем «ореховских». Автомобіль, з якого розстріляли Губкіна, належав Малюку, в свою чергу отримав його від Гармата. Через сорок днів після загибелі Губкіна Пушок також був убитий.

Коли справа про вбивство Губкіна слухалася в Московському обласному суді, в зал засідання разом з кількома підручними йому бандитами несподівано прийшов брат убитого, подільський кримінальний авторитет Олександр Губкін (він же «Рудий», він же «Штольц»), і зажадав віддати кілерів йому. На наступний день засідання було оголошено закритим. І все ж справу відправили на дослідування, оскільки з'ясувалося, що стріляли не тільки з машини Малюка, але і з іншої точки - можливо, з машини самого Гармата.

На той час сфера впливу угруповання вже не обмежується Московською областю. У «силових міністрів» угруповання - братів Ворошевих - з'явилися свої бригади в Уренгої та Києві. Лалакін встановив дружні зв'язки з красноярськими кримінальними авторитетами. Одного з них - впливового авторитета на прізвисько «Бик» - Лучок одного разу попередив про те, що інший красноярський «авторитет» Липняги ( «Ляпа») найняв кілерів для його вбивства. Бик перекупив виконавців, і Ляпа сам був убитий.

ОПГ підтримувала теплі відносини з деякими московськими ОЗУ, зокрема, з Ізмайловський угрупованням.

Банда Культина [ правити | правити код ]

Подільська угрупування діяло і в Волгограді. Зокрема, був убитий «хрещений батько» волгоградської організованої злочинності - професійний борець Віталій Васильович Стариков ( «Козак»), що контролював Центральний район міста. Пізніше був убитий волгоградський «авторитет» Михайло Сологубов ( «Сологуб»).

За підозрою в цих вбивствах на початку грудня 1993 в Москві волгоградської міліцією за посередництва столичних правоохоронців був заарештований колишній спецназівець Станіслав Культин. За оперативними даними, він очолював банду найманих вбивць. Він створив її кілерів з таких же, як він, демобілізувалися спецназівців і омонівців і почав виконувати замовлення «авторитетів».

На слід Станіслава Культина співробітники Генпрокуратури вийшли в процесі розслідування 13 вбивств в Подільському районі, Москві, Красноярську і Волгограді. Спочатку за фактами вбивств було порушено 10 кримінальних справ, а потім Генпрокуратура об'єднала їх в одне провадження і створила слідчу групу з 22 осіб. Пізніше всі справи були припинені, а до кримінальної відповідальності вдалося залучити тільки двох осіб, які підозрювалися в безпосередньому виконанні замовлень. Довести ж вдалося тільки незаконне зберігання ними вогнепальної зброї, за що обидва отримали невеликі терміни ув'язнення.

За даними волгоградських міліціонерів, вбивство Козака Культіну «замовив» волгоградський «авторитет» Анатолій Нікішин, ставленик Лучка. Підозри слідчих щодо Культина грунтувалися на свідченнях очевидців вбивств Козака і Сологуба. Однак Культин заявляв, що в Волгограді ніколи не був і його, напевно, переплутали з мали схожу зовнішність охоронцем Лучка на ім'я Андрій. Довести це звинувачення не вдалося, але через 9 днів після затримання Культин, перебуваючи в Волгоградському ІТТ, несподівано сам дав свідчення. Він заперечував свою участь у вбивстві Козака і Сологуба, але взяв на себе вбивство в березні 1993 року Олександра Волкова, лідера угруповання подільських рекетирів, які діяли в Москві. У тій же угрупованню нібито перебував і сам Культин. Припинене справу про вбивство Волкова було знову порушено, але як тільки Культина перевели в інший слідчий ізолятор, він від усіх своїх свідчень негайно відмовився. З'ясувалося, що він просто хотів вирватися з волгоградського ІТТ, де його нібито намагалися вбити місцеві бандити в помсту за загибель Козака (за іншими даними, наказ про його ліквідацію видали самі подільські «авторитети», про що Культіну повідомили слідчі). Справа про вбивство Волкова знову призупинили, як і справи щодо вбивств Козака і Сологуба.

Мало що дали і свідчення Культина про угруповання здирників, створеної раніше судимою москвичем Ігорем Васильєвим, яка також працювала на угруповання Лучка. Сам Васильєв був убитий в грудні 1992 року, а його наступника Андрія Андрєєва розстріляли в під'їзді в лютому 1993 року. Андрєєв значився в керівництві фірми «Проматех», де тривалий час працював і Культин. Після загибелі Андрєєва угруповання перейшла під керівництво Волкова, який, за словами Культина, розділив її на «любимчиків» і «неугодних», через що почалися нескінченні конфлікти. Все, кого Культин назвав в числі «неугодних» Волкову, згідно з оперативною інформацією, були учасниками його власної банди кілерів. Всі ці люди, за свідченнями Культина, були присутні при вбивстві Волкова.

Банда Культина мала ділові зв'язки з директором московського універмагу «Северянин» Борисом Івановим. При його сприянні лідери банди придбали по машині «Альфа-Ромео». Офіційно ці відносини були оформлені як охорона магазину. Коли директор спробував розірвати договір з охоронцями, він був жорстоко побитий підручними Культина у власному кабінеті. Більш того, йому незабаром довелося і зовсім звільнитися з магазину. У Культина ж «за дорученням» виявилася його «Альфа-Ромео». Лише після арешту «охоронця» машину повернули господареві.

Показання Культина з якихось причин не додали слідчим жодного доказу проти нього (співробітники міського суду розповіли, що зацікавленість в цій справі проявили люди з подільської адміністрації). Оперативники провели обшук у гаражі батька Культина і виявили пістолет «ТТ». Ще один пістолет знайшли в автомобілі одного з приятелів Культина. Дані експертиз підтвердили, що обидва пістолета належали саме Культіну. В результаті подільський міський суд засудив Культина до трьох років позбавлення волі за незаконне зберігання зброї. Пізніше касаційна інстанція пом'якшила покарання до двох років.

У квітні 1995 року в Волгограді в своєму під'їзді був застрелений кримінальний авторитет Олександр Кусмарцев, в травні був убитий «бригадир» Володимир Теняков ( «Патефон»). Влітку за підозрою в співучасті в цих злочинах в Москві був арештований колишній чемпіон СРСР з дзюдо Анатолій Нікітін, учасник банди Культина. При арешті у нього було вилучено підроблене посвідчення співробітника служби охорони Президента Росії. На початку 1980-х років Нікішин був засуджений до тривалого терміну ув'язнення за злочини в складі волгоградської банди Нестерова, на рахунку якої були десятки грабежів і шість вбивств. На початку 1990-х років Нікішин вийшов на свободу і продовжив злочинну кар'єру в угрупованні волгоградського «авторитета» Володимира Кадина (в 1993 році, після того як на нього було скоєно п'ять замахів, Кадін переїхав за кордон). Нікішин співпрацював і з лідерами Подільської угруповання. За деякими даними, саме він привернув подільських до кримінального переділу в Волгограді. Вже через кілька днів після арешту Нікішина довелося випустити. Слідчі пояснили це сильним тиском з боку Генпрокуратури, Держдуми і Московської міської думи.

Легалізація та подальша діяльність ОЗГ [ правити | правити код ]

10 жовтня 1995 року Лалакін був затриманий Головною військовою прокуратурою Росії, йому пред'явили звинувачення за статтею «шахрайство» КК РФ. Лалакін фігурував і в кримінальній справі про вибух на Котляковском кладовищі - відомо, що за два дні до вибуху він виїхав за кордон.

Багато учасників угруповання були засуджені за вимагання. До середини 1990-х років криміногенна обстановка в Подільському та його околицях стабілізувалася. Кримінальні авторитети зайнялися бізнесом. Лалакін увійшов до ради директорів і став тіньовим засновником фірм «Союзконтракт» і «Аніс», контролював Центральний міжнародний туркомплекс, фірму «Оркадо» і «Метрополь».

Подільська ОПГ продовжувала свою діяльність, яка, крім рекету, стала включати в себе викрадення людей і розбійні напади. У числі іншого, бойовики ОЗУ не раз виїжджали для здійснення вбивств на замовлення в США - звичайна плата за вбивство становила десять тисяч доларів.