Газетна проза (6)

10 років тому, коли я тільки відкрив свій щоденник на Ліру (як швидко час пролетів!) Я помістив в ньому пост-спогад "Дорослий розповідь з дитинства" У ньому я сканував свою переписку з поетом Геннадієм Головатим, якого відправляв на рецензію свої вірші, як літконсультантом обласної газети, а в 1976-му році відправив свою розповідь "Характеристика", надрукований в районній газеті, де я тоді працював.
Помістив і скан цієї розповіді, який важко було прочитати через дрібного шрифту і слабких технічних характеристик дешевого китайського сканера. Сьогодні я виправляю свою помилку, змусивши себе перевести в Word цей не дуже короткий дорослий розповідь з дитинства, надрукований у двох номерах районної газети, в якій я тоді працював заступником редактора, але в тому ж місяці звільнився за власним бажанням і переїхав до обласного центру. У райкомі партії розповідь викликала негативну реакцію у зав.відділом пропаганди і її чоловіка, який очолював райвідділ КДБ. Редактору дорікнули за втрату пильності і спотворення життя дітей в радянському піонерському таборі.
Ця розповідь, який я заново перечитав через сорок років, став віхою в моїй творчості і в моєму житті. Збираюся його помістити також на своїй сторінці в Прозе.ру.
-------------------------------------------------- ------------

Борис КОМІСАРІВ

ХАРАКТЕРИСТИКА

розповідь

ЧЕТВЕРТИЙ рік поспіль приїжджав Сема в цей піонерський табір. Але ніколи ще не закінчувався його приїзд так сумно. Сему помістили в ізолятор, немов він захворів. Нянечка приносила йому з їдальні поїсти, закриваючи, йдучи, двері на ключ, а повз вікна стояв особняком білого будиночка, де він перебував у повній самоті - нянечка не йшлося в рахунок - під звуки горна і барабана проходили строєм з веселим гомоном однолітки.

Няня була добра. Вона ні про що не питала, а розповідала сама - про сина, такому ж, як і Сема, але постарше, про квіти, що ростуть в домашньому садку, неподалік від табору, в селі, про те, як її рідня любить приїжджати погостювати до неї в цей благодатний містечко, що потопає в прохолодних соснових лісах з разлівістой кам'янистій річкою. Розповідала з посмішкою, між справою, встигаючи стирати пил на підвіконнях і з тумбочок в кімнаті, де жив з учорашнього дня Сема і в якій було порожнє ще три акуратно заправлених ліжка.

Потім няня йшла до своєї книжці «про любов», яку Сема прочитав ще вдома, випросивши абияк в бібліотеці. Чим більше переконувала бібліотекарка, що він ще не доріс до Мопассана, тим сильніше міцніла вперте бажання. Бібліотекарка сказала про це Семиной мамі. «Дайте, раз просить. Не можна? Для мене дайте, я сама читати буду »- так відповіла Сьоміна мама і бібліотекарка здалася».

Няня йшла і залишала Сему наодинці зі своїми думками, трохи сумними і незрозумілими йому самому. Він вірив, що прийде ввечері начальник табору, схожий довготелесий на Дон-Кіхота - хлопці прозвали його Жердінкой - і розпорядиться, щоб Сема знову вирушав на своє місце в корпусі, в якому Сьоміна ліжко стояла в довгому одноманітному ряду таких же ліжок, присунутих фарбованими спинками до заскленій стіні веранди.

На веранду Сему поселили не відразу, а після одного випадку. У палаті, де він спав з початку сезону, Сема під час тихої години посперечався з сусідом по ліжку.

І не ворогували вони зовсім, але білявий Льонька з маленькими і хитрющими оченятами не упускав випадку подражнити. «А Сьоміна наречена вже спить» - реготав Льонька, вдаючись навшпиньки з коридору, заглянувши там в напівприкритими двері девчоночьей палати.

Дівчинка Женя - Сьоміна ровесниця теж не в перший раз в таборі. Сема не переставав дивуватися загадкового збігом: він приїжджав в різні сезони, але знову і знову зустрічав в таборі маленьку Женю - непримітну, задуману і великооку. Саме такою вона виглядає на всіх загонових фотографіях, що залишалися у Сьоми на пам'ять після кожного літа.

На фотокартці в позаминулому році вид у Сьоми ще дитячий: в руках велика, немов для реклами виставлена, книга «Пригода Чиполліно», очі дивляться в бік, на обличчі мрійлива розсіяна посмішка. Напевно, Сема зазівався, не почув команди фотографа, втомився тримати книжку - вона нахилилася, ось-ось випаде з рук. Женя в цьому ж ряду, але з краю.

А на минулорічному знімку вони з Женею поруч і виглядає Сема майже по-дорослому в білій сорочці з наглаженних відкритим коміром. Відвівши лікоть в сторону, дивиться Сема в камеру з серйозним благородством. Погляд Жені, що закрила спідницею коліна, як доросла панночка, спрямований хоча і вперед, але трохи на нього, Сему.

Удвох вони ніколи не залишалися, і розмови дитячі про школу, вихователів, вчителів і прочитані книги велися як би з усіма і при всіх. Але ось знайшов одного разу Сема під своєю подушкою прим'яту ромашку, і всі хлопці здогадалися, що це від Жені - проговорилися дівчата. А Сема, коли в корпусі нікого не було, поклав на тумбочку Жені карамельку, заховану ним непомітно в кишеню, коли обідав.

Що ж у них з Ленькой сталося під час тихої години? Семі після самому було незрозуміло. Чи може іскра, Всесвіту в серце хлопчика, раптом розгорітися в таку безглузді сварку? Вже давно замовк Льоньчині сміх, на який Сема нічого так і не зумів відповісти. Увійшла на шум Ніна Іванівна, владно зажадала: «Тиша! Всім заспокоїтися! ». Після відходу виховательки Льонька раптом шумно завозився на ліжку і голосно чхнув. Сема, зовсім несподівано для себе, чіткої скоромовкою випалив: «Будьте здорові». Льонька хихикнув і нічого не відповів. Сема ще раз повторив - зі страхом, нервово і швидко, в передчутті чогось невблаганного і страшного, але знову не дочекався «спасибі». Білявий Льонька сховав обстрижену голову в подушку обличчям вниз і не відповідав, а щось мугикав під ніс. Сема схопив зі своєю тумбочки склянку - палата з подивом і цікавістю стежила за товаришем. Але Сема здригнувся в останній момент і ... не жбурнув, а злегка підкинув його вгору. Стакан, описавши дугу, плавно і безшумно опустився на ковдру у Льоньчині ніг.

... Від пекучого сорому втік хлопчик до сосен, не пам'ятаючи, як одягався і зачинив чи за собою двері. І тут, лежачого в густій ​​траві, знайшли його Льонька і Саня з тієї ж кімнати.

Сема мовчав і крутив у руках відламаний від якогось дерева дуже твердий чорний прут товщиною з палець, жадібно і глибоко вдихав його терпкий, запаморочливий аромат, п'яніючи і заспокоюючись.

- Ти чого? - Льонька по-дружньому посміхався. - Пішли в палату. А ми тут пісню склали: «У Атамановки, та в санаторії, воспіталкі по веранді тупотіли!»

Сема розламав прутик на три частини. Вони йшли, нюхали чорні палички і робили вигляд, що п'яніють. Сема храбрився, співаючи «піратську» пісню: «В нашу гавань заходили кораблі, великі кораблі з океанів». Льонька з Сашком хвацько підхоплювали: «У таверні бенкетували моряки. І пили за здоров'я отамана ».

За стежці вони втрьох прийшли до свого корпусу, де загін вже будувався на полуденок. Тут же були Жердінка і Главбочкін - так хлопці між собою звали головного лікаря табору з відповідною прізвищем Кадкін. Цю людину в довгому халаті справді можна було порівняти з пивної бочкою, поставленої сторч на короткі ніжки.

Побачивши повертаються хлопців, Ніна Іванівна пошептати з Жердінкой і голосно звернулася до загону:

- Проведемо, хлопці, лінійку.

Жердінка урочисто оголосив Льоньки і Сані подяку за пильність і винахідливість і вручив їм по великій шоколадці.

Сему перевели спати на веранду.

А ЙОМУ ТУТ більше подобалося. Вночі він довго лежав з відкритими очима і дивився, як в нерівностях скла заломлюється, переливаючись, червонуватий Марс блакитний Альтаїр із сузір'я Волопаса.

Сема знав обриси не менш двох десятків сузір'їв. Після запуску другого супутника з Лайкою на борту він став прислухатися, що говорять про космос дорослі, а наступного літа, після того, як переможний диктор передав по радіо, що «третій штучний супутник землі - це ціла космічна лабораторія», Сема попросив у бібліотеці першу книгу з астрономії. «Ти ж в ній нічого не зрозумієш», - заперечила бібліотекарка, але книгу дала. Сема завів спеціальний зошит, куди став записувати дані про планети Сонячної системи, перекладав світлові роки і парсеки в кілометри, вирізав точно за інструкцією карту зоряного неба.

Після одного тривалого шкільного збору Семі було по дорозі зі своєї піонервожатою - молоденькою студенткою педучилища. Він показував їй сузір'я - вожата дивувалася. Вона привела хлопчика в астрономічний гурток училища і п'ятикласник Сема вечорами сидів не в класі, а в аудиторії, слухав захопленого викладача, який проводив заняття гуртка, а потім, по черзі, слідом за дівчатами-гуртківцями підходив до цього телескопу, прилипав до його окуляра, вдивляючись в невідомі світобудови, серед яких земля - ​​загублена в зоряному океані піщинка. Учитель, який вів гурток, на час віддав Семі тридцятикратному теодоліт і вечорами, збираючи навколо нетерплячу малечу, Сема показував їй місячні кратери і моря. Підходили і дорослі, з якими Сема охоче ділився своїми знаннями.

Після того, як Сему переселили на веранду, Льонька часто і як би випадково підходив до нього і питав про зірок, які Сема бачить ночами крізь скла веранди. В такий час чомусь завжди поруч була Ніна Іванівна. Льонька став одного разу доводити при ній, що зірки - це такі ж планети, тільки далекі. Ніна Іванівна підтримала Леньку, після чого її авторитет в очах Сьоми сильно похитнувся. Виявляється, вона не знала таких простих речей: зірки - розпечені далекі сонця, а холодні планети лучатся відбитим сонячним світлом.

Вечорами хлопці писали листи додому. Привітно посміхаючись, Ніна Іванівна сама принесла Семі папір:

- Напиши, адже турбуються батьки.

Сема написав кілька рядків: все добре, годують відмінно, займається він в гуртках, під баян співають вони з хлопцями пісню: «Є в Індійському океані острів, назва йому Мадагаскар, негр Томмі саженного зростання на клаптику тієї суші проживав».

Ніна Іванівна лист забрала, сказавши, що сама в конверт запечатає і вранці відправить.

Сема згадав про обіцяне двом дівчаткам - з ними він сидить в їдальні разом - записати вірші, ті самі, яким його вивчив Льонька.

Вірші такі нехороші, що Сема ні за що не зможе прочитати їх вголос згорає від цікавості подружкам. А ось переписати пообіцяв. Прямо поклявся - дівчата не вірили. Але Сема ніколи не обманював. Мама пишалася перед сусідами - синок завжди говорить тільки правду.

Коли він дописував бридкі рядки про черниці і ченці, до нього вже прямувала Ніна Іванівна.

- Що, ще вирішив лист написати?

Сема мовчав, закриваючи листок долонями.

- Ні, я бачу, що ні лист. Що ж це? Якщо щось недобре, сам порви і в відро викинь.

Особа Сьоми запалало рум'янцем. Ніна Іванівна не розгледіла цього при жовтому світлі тьмяної лампочки. Сема розірвав лист на чотири частини і поніс до ганку, де стояло відро з водою. Тітка Даша тільки що вимила підлоги, але воду вилити не встигла.

(Далі буде)

(Газ. «Забайкалец» за 9 вересня 1976 роки)
п. Забайкальск

літературна сторінка

Борис КОМІСАРІВ. ХАРАКТЕРИСТИКА. розповідь

(Закінчення. Поч. У № 109)

В ЦЕЙ ВЕЧІР небо було особливо чорним і глибоким. З-за обрію виглянув блакитний Альтаїр. Безтурботно спали в своїй палаті Льонька і Саня. Зі своїми новими товаришами по веранді Сема ще не встиг добре познайомитися.

Зірки манили таємничої переливчастої блакиттю. Нянечка в глибині коридору ще гуркотіла відрами, а Сема обережно стягував зі стільця куртку і штани. Ніхто не помітив у темряві, як він під ковдрою натягнув їх на себе - повільно, не поспішаючи.

Коли все стихло, він поповз по коридору до виходу. Нянечка спала, коли він смикнув за дверну ручку. Двері були щільно притиснута протягнутої між ручкою товстої сучкуватим палицею. Сема особливо гостро відчув, як йому хочеться насолодитися суворим сосновим ароматом. Може, він полежить в траві, подивиться на зірки, помріє і повернеться принишклий, засне до ранку коротким, але солодким сном ... Двері, однак, не піддавалася.

Затремтіли маленькі віконця. Ходором пішла фанерна стінка. Нянечка, звичайно, заметушилася. З девчоночьей палати посипалися швидкі дрібні кроки.

Сема не розумів, що сталося. Він лежав у ліжку після «викриття», а біля нього стояли Ніна Іванівна, Жердінка і Главбочкін.

- Будьте біля дверей, - наказав Ніні Іванівні Жердінка. - У разі чого піднімайте мене. Поставте там розкладачку і чергуйте. А вранці ми його в ізолятор.

З ранку рудий, як вогонь, баяніст - студент музичного училища грав «На сопках Маньчжурії». Сему на фіззарядку не пустили. Жердінка особисто, боляче стиснувши руку, хоча Сема і не думав вириватися, привів його в ізолятор. Сема згадав, що в тумбочці на веранді залишилася бібліотечна «Цікава астрономія». Книгу принесла перед обідом Женя і відразу втекла.

А на наступний день до будиночка під'їхала бувала «Перемога». За кермом сидів Жердінка, поруч Ніна Іванівна, а ззаду дві баловлівие дівчата з косичками - дочки начальника табору. Вони з першого корпусу - малеча та й годі.

До міста, де Сема ніколи не був, доїхали по швидкій асфальтової трасі за півгодини. Зупинилися біля кіоску, де Жердінка вийшов і взяв три «ескімо» - Ніні Іванівні та дочкам.

Дівчата радісно зашелестіли фольгою. Помітивши погляд хлопчика, знемігся від задухи, Жердінка строго вимовив: «У тебе гланди збільшені. Головний лікар сказав, що можеш застудитися ».

Вони зупинилися на центральній площі біля широкоекранного кінотеатру з колонами - такого Сема ні разу не бачив. Він спробував вийти, відкрив дверку, але Жердінка різко повернувся до Ніні Іванівні: «Дивіться за ним».

- Сема, тому, ми поїхали, - окликнув Ніна Іванівна.

Скоро Сема сидів в кабінеті начальника табору. Главбочкін пояснював йому:

- Ми дзвонили. Батько твій повинен зараз приїхати.

Сема все ще не розумів. Веранда, ізолятор, поїздка в місто - все це було навіть цікаво. Але ж ще цілий тиждень до закінчення сезону, ще буде прощальне багаття і зустріч з Женею. Навіщо приїде батько?

- Ти поїдеш додому достроково, - сказав Главбочкін, дістаючи зі столу папку. «Справа № ...» - встиг помітити на сірій обкладинці Сема. - За всі твої витівки, за нецензурні вірші ... Твої? - запитав Главбочкін з якоюсь радістю, відкриваючи папку.

Сема побачив сіру картонку, на ній приліплені пом'яті, висушені, але акуратно склеєні на косих розривах четвертинки його листка. Він підвівся зі стільця, приголомшений.

Помийницю і ці клаптики паперу. Чи не сам Сема розірвав їх, і хіба не Ніна Іванівна, привітно посміхалася, обіцяючи, що ніхто не буде знати про це? Витягнути з брудного відра! Невже сам Главбочкін своїми товстими пальцями-обрубками вивуджував їх? Так Сьомін це почерк? Руки Сьоми мимоволі потягнулися до листка, очі короткозоро примружилися.

- Приберіть ж, він порве, - закричав раптом Жердінка і Главбочкін миттєво сховав папку в стіл.

Коли приїхав насторожений, напружений донезмоги батько, Семі веліли вийти.

Хлопчик чекав довго. До нього хвилями докочувалися обривки гучного розмови. Батько не вийшов, а вибіг зі словами: «Ви за це відповісте!».

По дорозі на станцію мовчали. Довго піднімалися з насипу на насип, переступали через рейки. Батько ніс Сьомін валізу. Сема ледве встигав за ним. Так і не сфотографувався він з усіма в цьому році, не встиг. І з батьком не поговориш - он він який роздратований. А думав Сема про одне й те ж: зоряна пронизлива ніч. Главбочкін, пробравшись в корпус, тихо схилився на ганку - виловлює випещений руками з помийного відра розірваний на четвертинки лист.

Минуло півмісяця. Скоро до школи. Мама нагадує, щоб Сема займався на піаніно, вона дізналася, що відкривається гурток при Будинку піонерів. Батьки пішли в кіно, батько надів вихідний костюм, а Семі покарав: «Баркаролу» Чайковського.

З синіх штанів батька, залишених на стільці, висовувався білий, великим почерком списаний край паперу. Сема витягнув з кишені щільно складений листок, розгорнув його і прочитав про себе, моторошно холодіючи від кожного слова: «Характеристика. Будучи в таборі ..., проявив велику самолюбство і марнославство, поширював нецензурні вірші, дезорганізував роботу загону ». Його особливо вразило це страшне казенне слово - «дезорганізував».

Семі здалося, що він зрозумів, чому батько так довго не виходив з кабінету начальника табору. Про що говорив він Жердінке і Главбочкіну? Може бути, про те, що він, Сема, отримав після п'ятого класу Похвальну грамоту «за успіхи в навчанні та зразкову поведінку», що його, Сему, навесні сфотографували біля прапора дружини, що йому, Семе, видали в Будинку піонерів посвідчення піонера- инструктора драматического кружка – за то, что играл со второго класса роль Мишки-медведя из сказки и веселого луковичного мальчика Чиполлино, и даже бородатого старика Хоттабыча…

А одного разу, згадав Сема, - вчителька оголосила при всьому класі, що прийшла путівка в Артек і поїде він, Сема. Але потім путівку чомусь віддали іншому хлопчикові.

І ще йому пригадалося, як з пожежної команди приходив до класу осіб в чорному форменому костюмі, як у військових, і пояснював, що тепер вони - члени добровільного пожежного товариства, днями їм видадуть членські квитки, а поки треба обрати голову первинної організації. Пожежний запропонував Сему. Але за більшістю голосів у голови вийшов цей товстун Петька Бєлов ...

(Газ. "Забайкалец" після 11 вересня 1976 роки)
п. Забайкальск

Епілог

Читачеві, звичайно, хочеться знати, чим закінчилася історія з хлопчиком. Чи домігся правди його батько, який в кінці розмови з начальником табору крикнув йому: "Ви за це відповісте!" Про це належить поміркувати самому читачеві. Батьки про цю історію в таборі ніколи не згадували і не говорили про це з сином, щоб не травмувати чутливу дитячу душу.
Борис КОМІСАРІВ,
7 травня 2019
https://www.proza.ru/2019/05/06/564

Газетна проза (8)