1. Матеріали по темі

Творцям ремейка в першу чергу слід було звернути увагу на американську і французьку версії. Що примітно, режисер російського «Моста» Костянтин Статський запевняв журналістів, що дивився всі варіації. Оригінальна телешоу триває донині. У січні 2018 го глядачам презентували четвертий сезон - серіал живе навіть незважаючи на те, що його на півдорозі покинув один з основних акторів. Переробки подібними досягненнями похвалитися не можуть. І якщо французький «Тунель» хоча б дотягнув до якогось логічного завершення, то американським продюсерам не допомогли ні Дайана Крюгер у головній ролі, ні обойма досвідчених телевізійних постановників. У США складні взаємини вигаданих детективів протрималися лише два сезони і канули в небуття через низькі рейтинги. У тому, що російським продюсерам захочеться розтягувати задоволення, є маса сумнівів. На довге життя на вітчизняному ТБ можуть всерйоз розраховувати тільки рімейки тупих ситкомов з неодмінним закадровим сміхом, тоді як всі ці «Нальоти» і «Доктора Ріхтери» виявляються занадто трудомісткими, дорогими і при цьому далекими від надпопулярності. У ситуації, коли дуже багатьом знайомий першоджерело, заходити далі першого сезону ризиковано, тому що розгубити публіку - нікчемна справа.

Не маючи ні прав, ні бажання шматувати оригінальний сюжет на свій розсуд, творці «Моста» постаралися перевести його на російські рейки за допомогою досить дивних рухів тіла. Так би мовити, злегка пофарбували «під берізку». Таємничий вбивця в скандинавському серіалі звертав увагу громадськості на проблему бездомних. А у нас тут буде сурогатний алкоголь, яким невловимий злодій потрави для більшого ефекту якусь елітну свадебку: болісно вмирати гостям доведеться під судомні вигуки нареченого: «Панове! Господа! »У такому вишуканому товаристві, дійсно, було б дивно міркувати про осіб без певного місця проживання - інша справа горілка, зроблена не ключницею. Вкусить «Міст» і вертикаль влади, причому десь нижче пояса - ганяючись за маніяком, герої розкрутять історію махінацій з житлом для дітей-сиріт. Цього, дійсно, хоч відбавляй в будь-якому російському регіоні. Додайте сюди шаблонних другорядна поліцейських і бандитів, що перебралися в новий серіал з десятка-другого старих серіалів, і вам залишиться тільки пошкодувати про те, що справою про труп на мосту не займається Рома Шилов з «Ментовські воєн». Постріляли б, звичайно, зате вклалися в чотири серії запросто. Але глядач має справу зі спробою знімати під копірку скандинавський нуар, давно став окремим кінематографічним жанром. І тому глядачеві доведеться пробиратися до істини через сірі плани, темні коридори і абсолютно непотрібні для основної лінії сцени.

Головні ролі у вітчизняній адаптації дісталися Михайлу Пореченкову і Інгеборге Дапкунайте. І якщо з вибором актриси очевидно майже все, адже в ній обов'язково повинна бути певна частка «Балтійська» (наш міст веде з Росії в Естонію), то ось з уособленням санкт-петербурзької поліції вийшло не дуже. Погрузневшій екс-леханіколаев намагається зберігати колишньої запал, але сюжет вимагає від його героя зовсім іншого: здебільшого невдало балансувати між проблемної сім'єю і проблемної роботою. В оригінальному серіалі Мартін Руді і Сага Нурен становили ідеальну в кінематографічному сенсі пару. Вони настільки ж схожі, наскільки і полярні, і на постійних протиставленнях творцям «Моста» вдалося виїхати на ніким не зайняту трасу і спокійно котитися по ній до самої розв'язки. Глядачеві було над чим посміятися і чому здивуватися. Більш того, у героїв було більш ніж достатньо часу для того, щоб дивуватися манерою поведінки один одного. Максим Казанцев і Інга Веерман вийшли іншими: режисерові доводиться буквально за комір тягти їх в якусь загальну реальність. Актрисі Дапкунайте, як це не парадоксально, простіше. Хоч її героїні сценаристи і не стали ставити чіткий діагноз, психічні відхилення нікуди не поділися - а значить, можна триматися за них, як за перила. Пореченкову ніякої точки опори не дісталося. В результаті з нього виходить поліцейський без особи, на місце якого міг би встати будь-який інший правоохоронець, хоч з північної столиці, хоч з далекосхідного райцентру.

Другий план і зовсім підводить. Якщо скандинавам вдалося створити кілька побічних ліній, за якими було дійсно цікаво спостерігати, то в рімейку все, що не робиться руками головних героїв, виглядає слабко і не дуже професійно. Особливо дратує журналіст, через якого маніяк доносить до розбурханої громадськості свої маніакальні ідеї. Російські сценаристи забрали у цього персонажа всю мотивацію до останньої крихти, позбавили глядача можливості зрозуміти, чому він веде себе саме так і в підсумку залишили для екрану картонну істеричку, що викликає гостре бажання натиснути на кнопку перемотування вперед при першій же появі на екрані. Не маючи можливості повністю зануритися в історію, глядач вдивляється в відеоряд. І ось тут творці ремейка зуміли передати атмосферу оригінального «Моста», зробивши, наприклад, Санкт-Петербург по-справжньому європейським містом, який вписується в сюжет в статусі повноправного персонажа. Команда операторів непогано справляється і з неспішними сценами, і з екшен-епізодами, а сцена масового отруєння на весіллі за російськими телевізійними мірками і зовсім тягне на шедевр. Але все це не убезпечує «Міст» від негативних відгуків, які надходять, в тому числі, і від глядачів, необізнаних ні зі скандинавською версією, ні з будь-якої ще.

Пояснюючи, для чого взагалі затівалася вся ця метушня з присмак пройденого, Костянтин Статський згадав чомусь Антона Чехова: мовляв, одні і ті ж твори великого російського письменника екранізують мало не щороку - і нічого. Паралель, звичайно, дивна. Прагнення поділитися своїм баченням класики трохи відрізняється від бажання практично покадрово перезнімати успішні зарубіжні серіали. І якщо у випадку з «Нальотом» глядач отримав хоча б ряд цікавих акторських робіт, то «Міст» цим похвалитися не може. Перший час цікаво спостерігати за незграбними рухами героїні Дапкунайте, але і до цього швидко звикаєш. З іншого боку, знімати холодну і безпристрасне кіно про пошуки серійних вбивць у нас взагалі поки виходить не дуже, і будь-який досвід піде на користь всій індустрії. Дивишся, і своє щось придумають, а то другий сезон «Методу» на екрани якось не поспішає.

Матеріали по темі

Переможців не буде: рецензія на фільм Кантемира Балагова «Голобля» 22.06.2019, 20:14

Друг молоді: рецензія на новий трилер «Ма» з Октавией Спенсер і Люком Евансом 20.06.2019, 15:50

показати ще