Президент Трамп послав братський подарунок президенту Путіну. Хоча поки його мало хто помітив, в найближчі дні це стане очевидно всім. Відмовившись від негайного удару по сирійській армії і урядової інфраструктури Сирії, Трамп свідомо позбавив своїх військових тактичної раптовості, яка є ключовою умовою успіху подібних операцій. Інакше як неявним кроком назустріч Путіну в дозволі ситуації це не назвеш.

Затримка до п'ятниці дозволила керівництву російського угруповання в Сирії здійснити ряд заходів, які мінімізують майбутній збиток. Опитані «Нової» військові джерела схиляються до такої оцінки розвитку ситуації, починаючи з понеділка. Для цього слід взяти до уваги наступні обставини, які нашим експертам здаються очевидними.

У момент оголошення Трампом неминучого удару по Сирії протягом 48 годин ВС США володіли всім необхідним потенціалом для нанесення такого удару. Вони не потребували для цього ні в чисто символічною допомоги союзників, ні в авіаносці, який як символ могутності й величі американської армії на чолі бойового ордера діаметром 360 км не поспішаючи наближається до Середземного моря і безнадійно затягує початок операції.

Досить згадати про засоби, задіяних ВС США в локальній операції в районі Дейр-ез-Зор, що включали стратегічні бомбардувальники. Літаки на базах в сусідніх країнах, в тому числі в Йорданії, ракетні есмінці «Дональд Кук» і «Портер», з кіпрською бази за півдня не поспішаючи перемістилися до бази російського ВМФ в Тартусі (у моряків це називається «в одній калюжі») без всякого додатково оголошеного суто в політичних цілях зосередження і паузи на створення коаліційного угруповання, готові були нанести обеззброюючий удар відповідної масштабу кризи сили.

Проблема у будь-якого високотехнологічного війська в Сирії - відсутність цілей, гідних його зброї. Зруйнована громадянською війною економіка і змучене, яке звикло до жахів куди сильніше короткочасної бомбардування військових об'єктів населення - головна характеристика театру військових дій. Це не Югославія, цілком розвинена країна, що отримала в результаті систематичних бомбардувань ключових об'єктів інфраструктури збиток, що змусила її політиків відмовитися від невеликої, але історично важливої ​​частини держави.

У цих умовах нечисленні цілі для дуже дорогих ракет зі звичайним фугасним боєприпасом (попередня атака на базу сирійських ВПС в Аш-Шайрат силами 59 «Томагавків» коштувала від 70 до 100 млн доларів) зосереджені в структурах авіації і ППО. Але за організований зусиллями президента США додатковий проміжок часу чимала частина сирійських літаків перебазувалася дуже близько до бази російських ВПС у Хмейміме, потрапивши під парасольку батарей С-400. А за пультами там сидять вже не сирійські військові, це зовсім інша якість. Втім, наші розрахунки виконують завдання захисту виключно російських баз і не в змозі протидіяти американському удару за межами надзвичайно обмеженою зони відповідальності.

Петро Саруханов / «Нова газета». Перейти на сайт художника

Провальні результати ракетної атаки на базу в Аш-Шайрат змушують всіх спостерігачів, в тому числі в близькосхідних столицях, засумніватися в методах армії США. Адже простим авіанальотом чотирьох винищувачів-бомбардувальників Ізраїль досягає набагато більшого. І витрачає в сотні разів менше.

Оперативно-тактична раптовість в таких умовах взагалі стає вирішальним фактором. Маскування, організація помилкових цілей, висновок керівництва Сирії в захищені притулку, переклад особового складу в особливий режим, передислокація техніки, підготовка та узгодження заходів у майбутній радіоелектронної боротьби - все це тепер робиться в умовах несподіваної фори.

Так справи не робляться, якщо тільки у Трампа і американських військових немає іншого, неявного мотиву - уникнути справжнього, не для телевізора організованого, зіткнення з Росією.

Гарячкова активність флоту в акваторії російської бази Тартус, переклад двох ескадрилій ударної авіації з Твері до Астрахані, термінова передислокація сирійських ВПС і розрахунків ППО свідчать, що наша армія і її союзник Асад використовують подаровану Трампом «політичну» паузу по максимуму.

Тепер можна запустити і 500 ракет, але удар виявиться швидше політичним символом, так необхідним Трампу. Путін з Асадом при такому розкладі швидше змиряться з неминучими втратами, як це сталося рік тому, 7 квітня 2017 го. Росія не має наміру йти на загострення, це підтверджує несподівано знизився пафос пропаганди по ТБ і незвично замислений тон останнього виступу російського постпреда Василя Небензі, який, як раптом з'ясувалося, регулярно цілується в стінах ООН з американською колегою Ніккі Хейлі. Але і в середовищі американських військових і ще залишилися на посадах відповідальних політиків прихильників війни немає. Це стало ясно по дуже стриманого поведінки США після атаки на найманців «ПВК Вагнера».

А що ж Росія? Дивно, що в переліку наших можливих відповідей на майбутню бомбардування (після гучного оголошення у вівторок її дуже важко скасувати без шкоди для репутації Трампа) ЗМІ та експерти не згадують найдоступніший для Росії, дешевий і безпечний для всіх. Адже бомбити американці зібралися не наших військових, а їх сирійських союзників. Але і американських союзників в Сирії вистачає.

Може і у Кремля бути свій символ для ТВ, покликаний переконати простий народ в його непохитній волі. Мені здається, логічно очікувати масованого удару, можливо, і з використанням статусних ракет «Калібр» і дальніх бомбардувальників, по нечисленним союзникам США в Сирії в зонах, непідконтрольних Асаду. Ось вже кого ніхто не пошкодує ні в Москві, ні у Вашингтоні, якщо на карті долі світової системи безпеки.