Спочатку ми з Федором прочитали варіант казки «Гуси-лебеді» з книги «Василиса Премудра». У ній представлені не тільки відомі, але й досить рідкісні чарівні казки із зібрання Олександра Афанасьєва. Текст цієї казки здався Федору зрозумілим, хоча там зустрічаються деякі застарілі слова і місцеві вирази. Наприклад, гуси-лебеді "багато Шкода» і тим самим «собі погану славу нажили», а дівчинка, яка залишилася у Афанасьєва без імені, втративши брата, «кликала» його і «прічітивала, що то зле буде від батька і матері». А ще Федір запитував, де біля печі «Устьіце» і чому написано «яблунь», а не «яблуня».

У збірнику російського фольклору Володимира Даля «Старий-годовик» ця казка називається «Прівередніца». Слово-то яке: несподіване, дивовижне, дійсно «казкове». Але вже на самому початку казки нам з Федором стає ясно, хто така «прівередніца» і що значить «вередувати». Виявляється, батьки дуже розбестили свою старшу дочку Меланію: замість житнього хліба годували здобним, замість киселю - сливочками і навіть ягідний пиріг медом підсолоджували. А ось які гостинці батьки обіцяли Малашечке в нагороду за те, що вона в їх відсутність догляне за молодшим братом Івашечкой: «А ми, мовляв, тобі за це пряників купимо, та горіхів розжарених, та хустинку на голову, та сарафанчик з дутими гудзиками». Я пояснила синові, що розжарені горіхи були вишуканими ласощами; їх розжарювали, тобто смажили в печі, і від цього вони ставали смачніше і легше очищалися від шкаралупи. А Федір пояснив мені, що сарафан - це «плаття з підтяжками», а гудзики у нього «надувають» ватою.

Мова казки зі збірки Даля здався нам більш вигадливим, багатим і навіть співучим. У цій казці зустрічаються цікаві прислів'я і приказки. Коли дівчинка відмовилася від лісового дикого яблука, яблуня так її докоряла: «Давали голодної Меланія оладки, а вона каже:" спекти негаразд! "». А коли дитина втікала від гусей разом з братом і вже з радістю їла простий хліб, грубка над нею сміялася: «Голодному і житній хліб за пряник зійде, а ситому і пряник Вяземская не солодкі!» До речі, з'ясувалося, що Федір не знає, що таке пряник, тому ми замінили Вяземскую пряник тульським пряником. З оладками проблем не виникло.

Я звернула увагу, що Федір прагне до благополуччя в казках (Корній Чуковський називав це «оптимізмом», властивому маленьким дітям). Ось і цього разу мій син говорив, що Баба-Яга не обов'язково з'їла б Івашечку, а піч вона топила, щоб зігрітися. Гуси-лебеді не хотіли красти хлопчика - це була така гра або жарт. Коли гуси шукали втекли дітей, вони перегукувалися: «Ту-ту, ту-ту? Ту-та не-ту! »- і Федору це здалося швидше забавним, ніж драматичним. А ще він хотів, щоб гуси-лебеді, яким так і не вдалося спіймати дітей, більше не служили Бабі-Язі, а відлетіли у вирій. На щастя, у Даля так і виявилося: гуси, побоявшись господині (вона погрожувала їх «живцем з'їсти» або перестріляти), полетіли «далеко-далеко, за сині моря», куди «Бабі-Язі доступу немає».

Федору більше сподобалась кінцівка казки у Афанасьєва, де мати з батьком повернулися з міста, коли діти були вже вдома, цілі та неушкоджені. У Даля стривожені батьки шукали дітей по всьому селу, а потім у них була серйозна розмова з Маланки. І я відчувала, що Федір в цей момент відчуває дуже сильні емоції. Напевно, він думав, що він теж іноді «суперечить і вередує», та ще й молодший брат у нього є, за яким, можливо, треба буде доглядати, - і ось як це може обернутися.

Ксенія Зерніна

Також про збірку російського фольклору Володимира Даля «Старий-годовик» можна прочитати в статті «Птахи, що вилітають з рукава»