Катерина Вильмонта

КРИМІНАЛЬНІ КАНІКУЛИ

Не розумію! - кип'ятилися мама. - З якого дива Фелікс оплачує дівчатам закордонну поїздку? Мені це не подобається!

- Річ у тім, Таточка ... - почав тато, але мама не бажала слухати ніяких резонов-

- Якщо ти мені скажеш, що він таким чином дякує їм за те, що вони врятували його «мерседес» від угону, то це просто нісенітниця! Він уже надіслав їм квіти і цукерки, і це було цілком доречно, а закордонне турне для них ... погодься, це занадто жирно!

Папа і дідусь перезирнулися.

- Тата, послухай мене, - рішуче заговорив дідусь. - Ми всі намагалися зберегти твої нерви, але вже якщо ти так ставиш питання, я змушений сказати тобі всю правду. Тут справа зовсім не в угоні, ніякого викрадення і не було, все набагато серйозніше. Дівчата двічі врятували життя Феліксу, в буквальному сенсі цього слова.

- Тобто, як? - збліднувши, запитала мама.

І дідусь дуже докладно розповів мамі всю історію спасіння нашого сусіда, банкіра Фелікса Ключевського.

- Боже мій, Боже мій, - шепотіла мама. Нарешті і я подала голос:

- Мамочко, не хвилюйся, все вже позаду, ми не тільки бомбу виявили, але навіть вивели міліцію на слід злочинців. Так що зараз Фелікс вже в безпеці.

- Ах, до чого тут Фелікс, - спересердя вигукнула мама, - коли я уявляю собі, що моя дівчинка має справу з бомбами ...

- Заспокойся, Тата, - сказав дідусь, - все в порядку, і тепер нам треба вирішити, куди саме поїхати дівчаткам, якщо вже з'явилася така можливість. Я вважаю, упускати її не слід.

- У Париж! - заявила я. Ми з Матільдою відразу вирішили, що хочемо саме в Париж.

- У Париж? - перепитав дідусь. - Ні, в Париж не вийде.

- Чому? - закричала я.

- Тому що зараз там абсолютно нікому вами займатися. І потім в Париж ви ще встигнете ...

- Ігоре Васильовичу! - перебив дідуся тато. - Бачте, я можу відпустити дівчаток тільки туди, де є якісь надійні люди, яким я міг би довіряти, а така людина у мене є тільки в Ізраїлі - моя двоюрідна сестра! До неї я можу зі спокійною совістю відправити дівчаток, до того ж у неї є син, їх ровесник, і, наскільки я розумію, у нього в цей час якраз будуть канікули. Крім того, в Тель-Авіві море, вони зможуть купатися, дихати морським повітрям.

- Ніколи! - вигукнула мама. - Там усюди арабські терористи!

- Якщо пам'ятаєш, недавно в центрі Москви терористи захопили автобус з туристами, в Лондоні раз у раз щось вибухає, але життя не стоїть на місці, а Ізраїль дивовижна країна, в якій хоч раз в житті повинен побувати кожна інтелігентна людина, - сказав дід.

- Та які вони інтелігентні, - пробурчала тітка Липа, - тільки й знають, що бандитів і злодіїв вистежувати!

- А до речі, - втрутилася в розмову Ніночка, дідусева наречена, - якщо не брати до уваги терористів, в Ізраїлі спокійно можна гуляти хоч всю ніч. У мене там подруга живе, я була у неї, так її шістнадцятирічна донька гуляла всі ночі безперервно, і мати анітрохи не хвилювалася. Юра, це дуже хороша думка!

- Аська, а ти що скажеш? - запитав дід, побачивши, що я зовсім не в захваті.

- Не знаю ... З МотЬк б порадитися ...

- Ну, зрозуміло, і, до речі, треба запросити мілейшую Олександру Георгіївну, щоб усім разом обговорити цю справу. Вона вже в курсі?

- Так! Ти маєш рацію, дід! Треба їх покликати!

- Іди, телефонуй зараз же! Я набрала Мотькін номер і швидко виклала суть питання.

- Значить, з Парижем не вигоріла? Ой, як шкода! А якщо в Італію?

- Розумієш, там ніякої рідні немає, а тато сказав, що може довірити нас тільки тітці Жене. Гаразд, Матильда, вистачить тріпатися, приходьте швидше до нас, все разом обговоримо.

Через півгодини Матильда і її мама були у нас. При дідусеві тітка Саша завжди трохи ніяковіє. Мабуть, знаменитий співак вселяє їй священний трепет! Тим більше що він завжди галантно цілує їй руку. Ось і сьогодні дід поцілував їй руку, познайомив з Ніночкою і так радо запросив до чаю, що сувора тітка Саша зовсім розтанула. Напившись чаю, дід відкрив сімейну раду.

- Дорога Олександра Георгіївна, - почав він, - ви, як я розумію, вже знаєте, що нашим панянкам представляється чудова можливість поїхати на два тижні за кордон. Знехтувати такою можливістю було б злочинно. Діти повинні побачити світ. Але, на жаль, зараз поїхати з ними просто нікому, адже ви теж не можете?

- Не можу, - зітхнула тітка Саша, - та й могла б, що від мене толку за кордоном? Мов не знаю, зроду ніде, крім України, що не була.

- Ось бачите! А мій розумний зять запропонував відмінний вихід - хай дівчинки поїдуть до Ізраїлю, до його кузини. Вона чудова жінка, дівчаткам у неї буде добре і весело.

- Стривай, тато! - сказала раптом мама. - Треба ще запитати Женю, чи готова вона їх прийняти. Мало які у них обставини!

- Тата, ти мене, здається, за ідіота тримаєш? - обурився тато. - Ти думаєш, що я ще не зідзвонився з Жекой? Вона в повному захваті! І Вовец теж чекає не дочекається, коли дівчата наші прибудуть!

- Коли ж ти встиг? - здивувалася мама.

- Як тільки дізнався про пропозицію Фелікса. Так що поїдете до Ізраїлю і потім століття мені дякувати будете!

Ми з МотЬк перезирнулися. Ми були розчаровані, адже нам так хотілося в Париж!

- Ну ви і дурепи! - зрозумів дід наші коливання. - Це скоєно дивовижна країна! А яке там купання! У Середземному морі! У березні! Подумайте тільки! Вам після всіх ваших детективних і шкільних праць непогано два тижні в морі купатися, поїсти апельсинів прямо з дерева.

Апельсини з дерева? Це заманливо! Ми знову перезирнулися.

- Аська, але ж ми там могли б знайти Мурку з Шуркою!

Мура і Шура - наші друзі, брат і сестра, близнюки, чотири роки тому поїхали в Ізраїль. Ми з ними дружили ще з дитячого садка.

- Ідея! Ми їх знайдемо і з'явимося до них! Влаштуємо сюрприз! Уявляєш, Матильда, ми дзвонимо у двері, вони нам відкривають і ...

- Здорово! - закричала Мотька.

- Значить, їдете в Ізраїль? - запитав, посміхаючись, дід.

- Їдемо!

Глава II підслухав розмову

Наш літак відлітав пізно вночі, але проводжати нас в аеропорт поїхали все: і мама, і тітка Саша, і тато, і дідусь з Ніночкою, і тітка Липа.

Мама страшно нервувала.

- Ах, чому треба було відправляти їх цим рейсом? Так утомливо, так складно!

- Тата, зате це куди надійніше, - урезонював її тато. - Ель Аль дуже хороша компанія, у них відмінні літаки! Подумаєш, велика справа - нічний рейс. Упевнений, що дівчатам так навіть цікавіше - вже в літаку вони будуть, можна вважати, за кордоном!

Ми з Матільдою чули всі ці розмови дорослих як крізь туман. Ми були вже захоплені майбутнім подорожжю, і нам хотілося скоріше пройти митницю і залишитися одним. Раптом до нас підійшла дуже славна молода жінка і запитала:

- Скажіть, будь ласка, ви - Ася і Мотя?

- Так! - здивувалися ми.

- Добрий вечір, я Ольга Іванівна, я лечу з вами і в Тель-Авіві довезу вас до будинку ваших родичів, щоб їм вночі не треба було їхати в аеропорт.

Папа і дідусь посміхнулися цій жінці як доброї знайомої. От тобі й маєш! Ми з Матільдою розчарування перезирнулися. Звідки вона звалилася на нашу голову, ця Ольга Іванівна?

Дід ^ звичайно, відразу все зрозумів і відвів нас в сторону.

- Не засмучуйтеся, це Фелікс придумав. Але хвилюватися не варто, вона приставати до вас не стане, вона летить у своїх справах і буде тільки підстраховувати вас, якщо раптом виникнуть якісь труднощі. До того ж Жені і справді складно було б зустрічати вас вночі, машини у неї немає, таксі коштує дорого.

- Значить, ти заздалегідь знав, що вона полетить з нами? І нічого не сказав? - обурилася я.

- Звичайно, - посміхнувся дід, - а то б ви такий крик підняли! А тепер вже вам нікуди від цієї пані не дітися. До речі, дуже мила дама! І нам так куди спокійніше, зрозумійте ви, чудачки. Тільки благаю вас, відпочивайте там на всю котушку і не здумайте ловити арабських терористів! Обіцяєте?

- Обіцяємо!

Нарешті настала мить прощання. Мама, тітка Саша і тіточко ридають, дід і Ніночка шепочуть нам якісь настанови, тато мовчазно і патетично притискає нас до грудей.

І ось ми вже пройшли митницю.

- Мотенька, - волає тітка Саша, - тільки далеко не запливай!

- Мама! До побачення!

- Аська! До літа! - кричить дід, і я тільки тут міркую, що не побачу діда до середини червня, а тата і зовсім до осені. Але сумувати ніколи, треба ще пройти співбесіду з представниками авіакомпанії Ель Аль. Ольга Іванівна попереджає, що нам можуть задавати самі дивні питання. Ми стоїмо в черзі, а рідні махають нам. Все, ми вже за кордоном. Весело і трохи моторошно. І ось підходить наша черга. Симпатична дівчина питає, хто пакував речі, не передавали нам що-небудь в аеропорту, не веземо ми якусь техніку і так далі. Чомусь ми сказали тільки про бінокль, а про уоки-токі промовчали. Але обшукувати нас ніхто не став.

Кінець ознайомчого уривка

СПОДОБАЛАСЯ КНИГА?