Depo.ua продовжує цикл інтерв'ю з кандидатами на виступ від України на "Євробаченні-2017".

Даніела Заюшкина - соліст і лідер групи Vivienne Mort, киянка, за освітою диригент, з чотирьох років займається музикою, з дитинства захоплюється Бахом, в підлітковому віці була емо, пережила анорексію. Про неї так мало інформації в Інтернеті - на зразок "народився-одружився-хрестився" - тому, що ці дані Дана не вважає важливими для своїх шанувальників.

Перші спроби створити групу були в 2007 році, в 2010 з'явився дебютний альбом, через три роки - перший повноформатний альбом "Театр Pipinó". На Євробачення-2017 Vivienne Mort йде з багажем з п'яти альбомів.

18 лютого Vivienne Mort виступатиме на відбірковому півфіналі Євробачення 2017 року з піснею "Іній".

- У березні 2016 ви говорили в інтерв'ю, що музиці не потрібні змагання, коли вас запитували, чому б вам не піти на Євробачення. У 2017 році група Vivienne Mort бере участь в "Євробаченні-2017". "Ми вирішили виступати на Євробаченні 2017, тому що це єдиний відомий нам спосіб заспівати всім одночасно, виступити для величезної кількості людей, об'єднаних інтересом до нової музики".

Що змінилося для вас?

- Довгий час ми вважали, що на таких заходах наша музика не доречна. Основне, що мені не подобалося - в конкурсах пісня змагається з піснею. Порівнюються речі, які не створені для порівнянь. Коли нас запросили знову, ми, перш ніж говорити немає, подумали ще раз. Після наших обговорень я сприймаю це дійство не як конкурс або ринг, де схрестилися музичні сили і наполегливо борються за перемогу. Ми не збираємося займатися нічим таким. Для Vivienne Mort "Євробачення" - це єдина відома можливість одночасно зіграти для такої великої кількості людей. Все це побачать і почують, і ті, з ким ми ще не знайомі. У нас є багато своїх слухачів, це наше співтовариство. Але є безліч людей, які не ходять на концерти. І мене не влаштовує той факт, що через це я не можу заспівати для них свою пісню.

"МИ НЕ ЗАВЖДИ слухати те, що ПРОПОНУЄ НАМ НАШЕ нутро"

- Ваша пісня на нинішньому нацвідборі - одна з небагатьох на українському. Переважна кількість учасників говорять, що перевели свої пісні на англійську тому, що бояться, що їх не зрозуміють. А ви, виходить, не боїтеся?

- Та не знаю, мабуть, немає. У мене ніколи не було проблем з порозумінням зі слухачами. Звичайно, носіям мови легше сприймати свою промову, якої їх виховували батьки, тому що так відбувається їх мислеобразованіе і так, можливо, швидше потрапляє в душу. Але, по-перше, музична мова - це універсальна мова. Поза текстом є те, що ти хочеш передати, саме по собі, і я схильна вірити, що люди відчувають правду і якісь справжні посили.

Друга ж причина, чому я не буду перекладати свої пісні іншими мовами - я ж їх пишу не тому, що захотіла написати пісню, а тому, що пісня захотіла бути написана. Пісня захотіла з'явитися саме такий. Мені пощастило (і ці слова сподобаються моїй вчительці української мови та літератури Світлані Олександрівні), що наша мова є дуже милозвучною і добре годиться для написання на ньому віршів і пісень. Він красиво звучить і всім, хто вміло ним користується, дуже пощастило. Є українці, для яких написання пісень англійською - це природно. Але я не належу до їх числа.

- Як взагалі пишуться пісні? Як воно приходить, звідки?

- Однозначно, до мене пісні приходять з перевіреного джерела. Я людина не зосереджений і постійно відволікаюся, перебуваю в постійному пошуку, риси мого світогляду постійно змінюються. Але пісні - це те, в чому я впевнена, на чому я стою і що, як мені здається, надає всього мого життя сенс.

- Що вас надихає?

- Для мене натхнення - це той стан, коли я не занурена в побут і щось не цікаве. Як тільки докладаю зусиль і відмовляюся від інертного поведінки, відразу потрапляю на альфа-хвилю - на ній нам доступні різні цікаві речі, і ми мислимо ширше, оригінальніше ... Мені здається, у нас одна з проблем полягає в тому, що ми не завжди слухаємо те, що пропонує нам наше нутро. Там, усередині, є дуже багато різних оригінальних речей, притаманних тільки нам. Мені, конкретній людині. Вам, конкретній людині - більше ні у кого такого немає. Однак люди часто просуваються якимись перевіреними стежками і стають "повторка" тільки тому, що побачили, що за це когось уже любили, хвалили, і якщо зробити так само, то і результат буде гарантовано позитивним. Саме тому у нас так багато однаковою музики, однаково підкачаних брюк, тощо.

Моя музика - це те, що я роблю, коли роблю те, що повинна.

- Диригентська освіту якось впливає на вашу творчість?

- Крім того, що я диригую на сцені (при цьому порушуючи схему, я не була відмінницею), я ще вдячна Глієра за красиву музику, яку ми вивчали. У мене основа - академічна музика. Я в дитинстві багато часу провела з Бахом. Кращий друг. Мені потрібен був хтось, хто фундаментально відноситься до життя і над кожною нотою проставляє номер пальця, яким її потрібно грати. Йому можна поскаржитися і запитати: "Бах, чому життя - біль?" А він відповідає: "Жди. Ти чула мою двуголосную інвенції фа мінор? Візьми і вивчи". Вчиш і торкаєшся до єдиних і непохитним знань. Люди, які перебувають на високому рівні свідомості, є для нас провідниками, навіть в разі, якщо ми жодного разу не бачилися.

- Диригувати людьми ви вмієте?

- Маніпулювати?

- Диригувати.

- Вмію хором і оркестром, але у людей і так складне життя, не треба їх мучити.

- А колективом діріжіруете ви, або разом все створюється?

- Диригує групою Гліб Проців, він наш барабанщик і фахівець з питань Vivienne Mort. Я відповідаю за поставки пісенних ідей. Аранжування робимо разом.

Маніпулювати людьми я теж вмію. Коли в дитинстві зрозуміла, що мені це добре вдається, то спочатку було дуже соромно і я не знала, як від цього позбутися. З тих пір, як відкрила в собі такі здібності, намагаюся ними не користуватися, тому що мені б хотілося вміти поважати чужу свободу. Не можу похвалитися, що завжди це вміла - я зазвичай дуже нахабна, егоїстична, і коли мені щось подобається, я це собі забираю, включаючи і людей. Так жити не можна, тому я борюся з цим ворогом. Скоро отримаю перемогу. Постійно нагадую собі, що мені ніхто нічого не винен, а я - повинна. Так мені корисно і так краще.

"ХОЧУ видати альбом, ЯКИМ БУДУ ПОВНІСТЮ ЗАДОВОЛЕНА, А ПОПЕРЕДНІ ЗАПИСИ ВИДАЛИТИ З ІНТЕРНЕТУ"

- В одному з інтерв'ю ви говорили, що в альбомі "Роза" дійшли вже до тієї межі в творчості, коли повністю пишаєтеся ім. Що далі?

- Я майже ніколи не задоволена результатом, тому що мій головний ворог - це лінь. Вона заважає мені у всьому, що я можу зробити хорошого. Ось це "можу зробити" або "намагаюся" або "буду намагатися" - це вже просто смішно звучить. "Я постараюся постаратися". Обираю якийсь шлях, але по дорозі відволікаюся і починання розчиняються в повітрі, починання втрачає ім'я дії. Тому дуже багато наших пісень, через мою ліні і расфокусе не стали такими досконалими, якими могли б стати, і якими звучали в моїй голові. Вони недопрацьовані. Саме тому ми плануємо видати новий альбом, яким будемо повністю задоволені. Який надовго залишиться. А попередні записи, які нас не влаштовують, думаємо вилучити з Інтернету. Це не стосується "Троянди", "Філіна" і ще деяких окремих пісень.

- Преса часто називає вас інопланетянкою, готесса, ельфійка. Чи не тисне на вас таке сприйняття? Чи не хочеться інколи на сцені подуріти, побути веселою

- Звичайно, я не вважаю, що вся наша музика меланхолійна, а я готесса.

Але - це мінор. Не бачу сенсу веселитися заради веселощів. Мені здається, навіть, що наші пісні в певній мірі відображають сьогодення, як будь-яка музика описує свого часу. І якщо моя музика існує - це значить, що існують і такі переживання, і якщо так багато людей приходять на мої концерти, значить, не в однієї мене вони такі. І я лише маленький етап в житті цих людей, маленька нота в симфонії. Ні я, ні вони не будемо вічно роздумувати над буттям, іноді ми будемо розв'язувати вузли, сміятися над тупими жартами, стрибати на батуті і їсти цукерки. Але я таке можу робити тільки після того, як подумала і щось усвідомила, занурилася в себе. Мені не підходить поверхневе існування. Я не хочу туди-сюди прослоняться з цього світу, щоб в якийсь момент це просто закінчилося, а я так і не відчула, що в усьому цьому був сенс.

- У чому ви зараз відчуваєте сенс? Від чого ви отримуєте найбільше задоволення?

- Від людей. Від дружби. Це взагалі, мені здається, найкрутіше, що є.

- А друзів може бути багато або друг може бути тільки один?

- Їх може бути багато, може бути один.

- А у вас скільки?

- Я не вважаю друзів (сміється). Я з ними товаришую ...

- У "Пташечка" ви шукаєте свою людину і не знаходите. А чи багато ви зустрічали не своїх людей, поки знайшли свого?

- Я все ж скромно вважаю, що всі люди, яких ми зустріли на своєму шляху - це саме ті люди, яких ми повинні були зустріти. Вони все давали нам уроки, щоб ми їх вивчили.

- Чи є у вашому житті історія щасливого кохання, або вона ще попереду? Як вам здається?

- Якщо відповідати на це питання в рамках соціальних, то в нашому суспільстві щасливими і благополучними вважаються довгострокові відносини з довгою історією в Інстаграм. Однак любов - це така субстанція, яка пролітає і стосується нашої душі, швидше за все, кілька маленьких хвилин на все життя. Те душевний стан, коли ти нічого не хочеш від людини, не хочеш, щоб він тобі був щось винен, не чекаєш, що не покладаєш надій, не збираєшся щось будувати, чи не малюєш перспектив, а просто відчуваєш. Це - світле стан. Це для мене - "щасливе кохання". Я завжди готова зустріти її знову.

- Як казав хтось із поетів, треба бути постійно закоханим, щоб писати ...

- Звичайно, це ж різні назви одного й того ж стану. Це альфа-стан, коли ти можеш більше і ти виявлений. Коли ти не закоханий, ти не виявлено. Ти як бліда тінь самого себе. У тебе є твій звичний графік, ти його ведеш, але проходять тижні, дні, місяці і обертаючись на них ти бачиш, що щось відбувалося, але не відбулося нічого значного, від чого тобі добре і від чого ти відчував себе живим. Саме тому так важливо шукати почуття. Для мене. Можливо, комусь іншому зручно інакше. Знаю кілька таких.

САМОГУБСТВО - ЦЕ ЛІНЬ ПОПРАЦЮВАТИ І СТАТИ ЩАСЛИВИМ

- Дана, ви в юності не були емо?

- Так дивно - наші батьки були піонерами, а ми емо. Ну, мені подобався стиль одягу і деякі колективи. Я була складним емоційним підлітком.

- А чули про "Море китів"? Вони підштовхують молодь до самогубств. Ви свого часу були близькі до підліткової субкультури емо, яка певною мірою також зводила самогубство в культ. Звідки це береться у молоді, на вашу думку, це прагнення не жити?

- Чи не чула про "Море китів". Я б не стала звинувачувати якихось міфічних китів в підліткових самогубства. Звичайно, якщо вони правда розповідають підліткам, що вбивати себе класно, то честі їм це не робить, проте я б не перекладала відповідальність за життя одних людей на інших, хіба що вони прийшли і самі їх убили.

Бажання самогубства - це перемога его над душею. Его хоче отримати, нічого не віддавши. "Мене ніхто не любить, піду собі в сад, наїмся черв'ячків". Я висловлююся так зухвало, тому що пройшла через ці питання і зрозуміла, що перш, ніж вимагати від світу посмішки, треба йому посміхнутися першим, замість того, щоб питати "а ти мене любиш?" потрібно першому проявити любов і подивитися, що буде.

Люди, які вибирають померти, не віддавши світу те, що вони можуть (а у кожного є своя місія і великий потенціал) - жадібні і ледачі люди. Повірте, самогубство - це лінь попрацювати і стати щасливим.

- Ви страждали на анорексію. Що зараз для вас означає бути в формі, тримати себе в формі?

- Мені більше подобається поняття "бути в балансі", тому що "бути в формі" - це утопія. Сліпа мрія постійно відповідати формі. А так не буде, тому що все тече, і все вода, і ми змінюємося день у день. Утримати однакову форму неможливо, хіба що забальзамувати себе. Адепти анорексії часом згодні на цей варіант, у них там в голові потемніння настає.

Потрібно, і чим швидше, вчитися себе любити. Просто уявити, як ми будемо дивитися на свої фото через 20 років. Навряд чи ми будемо чимось дуже сильно незадоволені. А сьогодні нам хочеться скинути, набрати, виправити, і все щось не так. І звичайно всі ці виправлення починаються з завтра, яке, як правило, не наступає. Думаємо "ось прийде час", а час тільки йде. Чим швидше ми усвідомлюємо, що час закінчується, і життя термінального, тим швидше ми почнемо любити надані нам ресурси.

"МОЖУ Я ПОКАЗАТИ ЦЕ Баху"

- А ви навчилися себе любити?

- Вчуся, до сих пір вчуся. Я не можу себе любити, коли я не працюю, лінуюся. Щоб любити себе, треба постійно себе доводити любов діями. Доводити, що ти богоподобен. Якщо ти богоподобен, ти живеш гідно, тому що з дитинства запрограмований - "Бог не робить погано".

Чим мені подобався Бах - мені подобалося його ідеальне бачення світу і надлюдська робота, щоб передати це своє бачення. Наприклад, "Добре темперований клавір". Я не можу собі уявити, як проходив його день! Мабуть, він прокидався вранці і до ночі з ним сидів, з клавіром. Це ідеально, це нічим не гірше стародавніх пам'ятників літератури, які читають і вивчають. Там все є, вся гармонія всесвіту.

І зараз у мене є такий тренінг - коли я щось напишу і ми це розробляємо, і я хочу відволіктися, я задаюся питанням - чи можу я вже показати це Баху? Якщо не можу, то чайок відкладається.

- С Бахом у вас це як вічне питання, коли не знаєш, як вчинити "а як вчинив би Ісус" ...

- Пам'ятайте, у Селінджера в "Френні і Зуї" головний герой, коли лінувався щось робити (а це що завгодно, тому що починається з малого - ти не зав'язав шнурок і пішло-поїхало, потім у тебе і в голові розгардіяш), то він все робив заради Гладкої Пані. Якоїсь міфічної Гладкої Пані, і врешті-решт він зрозумів, що це Ісус. Це я так якось передала ... Але суть зрозуміла - все робити максимально добре, як тільки ти можеш, неважливо заради чого.

- Здається, за багатьма вашими згадками про лінь коштує не лінива людина, а перфекціоніст швидше за все

- Дуже ледачий перфекціоніст

- Ви з 5 років не їсте м'яса і я не буду питати чому, тому що ви вже багато разів розповідали ( "Це було давненько, я вже погано пам'ятаю деталі. Я поїхала в село, де було багато тварин. Потім запитала у мами, з чого робляться м'ясні вироби. Я дружила з ними ціле літо, а виявилося, що їх на наступний рік, швидше за все, з'їдять. Не хотілося бути причетною до цього ") а в хутро і шкіру теж не одягаєтеся?

- Я намагаюся просто не існувати за рахунок інших, мені це неприємно. Я не знаю, що можу дати взамін.

Ми просто беремо собі все, що нам потрібно. Собі, собі. Я не настільки мерзну, мабуть ... Може, якби я дуже сильно мерзла і це б загрожувало моєму житті, то я одягла б шубу. Але я б точно не вбила когось заради хутра.

Тут знаєте, якийсь певний дисонанс: якщо я не можу вбити і сама собі добути це, значить, щось непослідовне буде в моїх діях, якщо я потім це на себе одягну. Але я б не хотіла щоб це звучало як щось екстремістський, це мої такі внутрішні роздуми.

- Ну, то є, ви вважаєте, що якщо ти хочеш з'їсти курку, то йди і убий її

- Так вважає Марк Цукерберг, а не я. Я швидше б з Клінтом Іствудом погодилася: "щоб всі відстали від усіх". Все одно кожна людина приймає рішення за себе сам. Це може бути поїдання м'яса, фастфуда, наркотиків, салату з руколи - рішення кожної окремої монади. Завдяки своєму красномовству ми зможемо умовити людей щось робити, або не робити, але якщо це не буде відповідати їх внутрішньому стану, це принесе тільки шкоду. Кожному своє. Знаєте, як: "Дозволь іншому бути іншим."