1. Анна і Петро Ганза
2. Ніна Демурова
3. Нора Галь (Елеонора Гальперіна)
4. Самуїл Маршак
5. Лилианна Лунгіна
6. Ірина Токмакова
7. Борис Заходер

У спомінаем перекладачів, які познайомили маленьких радянських і російських читачів з бридким каченям і Алісою в Країні чудес, Маленьким принцом і Карлсоном, Пітером Пеном і Вінні-Пухом разом з Наталією Летникова.

Анна і Петро Ганза

Анна Ганзен. Фотографія: mxat.ru

Леонід Золотарьов. Ілюстрація до казки Ганса Христіана Андерсена «Снігова королева». Видавництво «Онікс 21 століття», 2001

Петро Ганзен. Фотографія: kasimovcb.ru

«Життя саме по собі є найпрекраснішою казкою», - говорив Ханс Крістіан Андерсен . Ця фраза стала відомою і в Росії - завдяки земляку письменника Петру Ганзеном. Андерсен і Ганзен познайомилися ще в студентські роки в Копенгагені. Пізніше Петро Ганзен приїхав в Росію по роботі - тут він співпрацював з Північним Телеграфним суспільством. Уродженець Датського королівства вивчив російську мову, переклав на данський «Звичайна історія» Івана Гончарова , А потім твори Лева Толстого .

Російську літературу Ганзен збагатив казками Андерсена. Пізніше зросійщених датчанин знайшов і співавтора - він став займатися перекладами з дружиною Ганною Василівною. Першими слухачами і критиками датських казок в російській перекладі стали четверо дітей Ганзеном. Крім Андерсена, подружжя переводили Генріка Ібсена і Кнута Гамсуна, Серена К'єркегора і Карін Мікаеліс.

Ніна Демурова

Геннадій Калиновський. Ілюстрація до казки Льюїса Керролла «Аліса в країні чудес». Видавництво «Дитяча література», 1974

Ніна Демурова. Фотографія: lewis-carroll.ru

Геннадій Калиновський. Ілюстрація до казки Льюїса Керролла «Аліса в країні чудес». Видавництво «Дитяча література», 1974

З казковим світом математика Чарльза Доджсона, який писав під псевдонімом Льюїс Керролл, російські читачі познайомилися ще до революції. У Росії книга вийшла в 1879 році - під назвою «Соня в царстві діва», без вказівки автора. Пізніше про подорожі Аліси розповідав Володимир Набоков під псевдонімом Сирин, ще один з перекладів приписують письменнику Михайлу Чехову.

У 1966 році за книгу взялася літературознавець Ніна Демурова. Твір здалося їй дуже складним для перекладу - через авторської гри слів. Демурова не намагалася зробити історію Керролла і її героїв «більш російськими». Вона зберегла не тільки дух англійської казки, а й унікальний стиль автора.

Переклад Ніни Демуровой визнали зразковим, і її взяли в почесні члени Товариства Льюїса Керролла в Британії і США. У 1978 році «Алісу» в перекладі Демуровой випустило видавництво «Наука» - в знаменитій серії «Літературні пам'ятники».

Нора Галь (Елеонора Гальперіна)

Ніка Гольц. Ілюстрація до повісті-казки Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц». Видавництво «Ексмо», 2011

Нора Галь (Елеонора Гальперіна). Фотографія: vavilon.ru

Ніка Гольц. Ілюстрація до повісті-казки Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц». Видавництво «Ексмо», 2011

Російська - один з 180 мов, на якому перекладачі всього світу переказували філософську притчу про Маленького принца. Антуан де Сент-Екзюпері написав цю історію в 1942 році. У той же рік в СРСР Нора Галь вперше спробувала себе в мистецтві перекладу.

До цього вона сімнадцять разів надходила в різні інститути, в 1935 році закінчила, нарешті, Московський педагогічний. Захистила дисертацію по творчості Артюра Рембо і працювала в журналі «Інтернаціональна література».

Одна з таких доленосних зустрічей відбулася і з книгою Екзюпері. Нора Галь прочитала «Маленького принца» на французькому і захотіла познайомити з історією своїх друзів. Вона перевела текст і незабаром вирішила опублікувати його. Рукопис взяли лише в шостому за рахунком журналі - «Москва», в 1959 році. Однак незабаром робота з Екзюпері і Селінджер, Харпер Лі і Камю зробила Нору Галь майстром художнього перекладу, відомим не тільки в СРСР, а й за кордоном.

Самуїл Маршак

Володимир Конашевич. Ілюстрація до збірки Самуїла Маршака «Пливе, пливе кораблик». Видавництво «Детгиз», 1956

Самуїл Маршак. Фотографія: polit.ru

Сергій Бордюг, Микола Трепенюк. Ілюстрація до збірки Самуїла Маршака «Шалтай-базікай. Чеські та англійські пісеньки і примовки ». Видавництво «Астрель», 2002.

для дорослих Самуїл Маршак перекладав Вільяма Шекспіра , Роберта Бернса , Роберта Стівенсона. А для дітей - казки різних народів: норвезькі і чеські, монгольські і литовські, англійські і шотландські.

Перекладати з англійської Маршак почав під час навчання в Лондонському університеті, і робив це настільки успішно, що удостоївся звання почесного громадянина Шотландії. Самуїл Маршак знаходив загальні сюжети в казках різних куточків світу: «Важко встановити, якому народу ці сюжети належать. Сюжет «Стара двері закрий!» Я зустрічав в англійському фольклорі, в латиською та російською ». Повернувшись до Росії, Маршак організував дитячий театр в Краснодарі і писав п'єси для юних глядачів. Через 130 років після народження Самуїла Маршака його вірші як і раніше популярні у маленьких читачів, а один з великих театральних фестивалів носить його ім'я.

Лилианна Лунгіна

Анатолій Савченко. Ілюстрація до казкової повісті Астрід Ліндгрен «Малюк і Карлсон». Видавництво «АСТ», 2006

Лилианна Лунгіна. Фотографія: kino-teatr.ru

Анатолій Савченко. Ілюстрація до казкової повісті Астрід Ліндгрен «Малюк і Карлсон». Видавництво «АСТ», 2006

Шведського «чоловіка в самому розквіті сил» радянському читачеві вперше представила Лилианна Лунгіна. Її дитинство пройшло в Європі і Палестині, французьку та німецьку мови Лунгіна знала з дитинства. Після повернення в СРСР вона поступила в Московський інститут філософії, літератури та історії, потім захистила дисертацію в Інституті літератури імені А.М. Горького.

Зі студентських років Лунгіна хотіла займатися перекладами, проте французькі і німецькі автори їй не діставалися: у колег-перекладачів ці мови були дуже популярними. Допомогла інститутська практика, де Лунгіна вивчила шведський, датський, норвезький. Вона стала шукати книги для перекладу в скандинавської літературі. Так доля звела Лілліанну Лунгіну з пустуном, що живуть на даху. У 1961 році в Радянському Союзі вийшли «Три повісті про Малюка і Карлсона». Книгу миттєво розкупили, а цитати з тексту «пішли в народ».

Коли Астрід Ліндгрен приїжджала в Москву, вона зустрілася з Ліліан Лунгіної, потім вони довгі роки листувалися. Після оглушливого успіху Карлсона, Лунгіна представила маленьким читачам Пеппі, Роні і Еміля з Леннеберги. Дорослим переводила Августа Стріндберга, Генріка Ібсена, і - як мріяла на початку своєї кар'єри - німців і французів: Гайнріха Бьолля та Фрідріха Шиллера, Бориса Віана і Еміля Ажара.

Ірина Токмакова

Максим Митрофанов. Ілюстрація до казкової повісті Джеймса Баррі «Пітер Пен і Венді». Видавництво «РОСМЕН», 2012

Ірина Токмакова. Фотографія: redakzia.ru

Максим Митрофанов. Ілюстрація до казкової повісті Джеймса Баррі «Пітер Пен і Венді». Видавництво «РОСМЕН», 2012

Пітер Пен, Нільс і мумі-тролі - за переклади історій про непосидючих хлопчаків і далеких нащадків скандинавських тролів Ірина Токмакова взялася випадково. Після закінчення філфаку МГУ вона працювала гідом-перекладачем і одного разу супроводжувала групу іноземців, серед яких був швед. Він почув, що Токмакова цитує шведського поета, і пізніше надіслав їй збірник народних пісень. Ірина Токмакова перевела їх для свого сина, але її чоловік - ілюстратор «Мурзилки» - відніс їх до редакції. Перші вірші поетеси-перекладача були опубліковані в журналі в 1961 році.

Пізніше Ірина Токмакова переклала російською історії Міо Астрід Ліндгрен і Пітера Пена Джеймса Баррі, Кролика Пітера Беатріс Поттер, Нільса Сельми Лагерлеф та інших дитячих улюбленців.

Борис Заходер

Борис Дідора. Ілюстрація до повісті-казці Алана Мілна «Вінні-Пух і всі-всі-всі». Видавництво «Дім», 1992

Борис Заходер. Фотографія: wikipedia.org

Борис Дідора. Ілюстрація до повісті-казці Алана Мілна «Вінні-Пух і всі-всі-всі». Видавництво «Дім», 1992

Сопілки, те й пісенька і Шумелка, без яких сьогодні важко уявити російського Вінні-Пуха, - вільне творчість Бориса Заходера , Який замінив «маленькі мізки» ведмедика на тирсу.

Заходер був не першим перекладачем Алана Мілна на російську мову. Глави «Вінні-Пуха» були опубліковані ще в лютневому номері «Мурзилки» за 1939 рік. Автор того перекладу залишився не названий. Майже через двадцять років Заходер натрапив на статтю про повісті Мілна в енциклопедії. Письменник згадував: «Це була любов з першого погляду: я побачив зображення симпатичного ведмежати, прочитав кілька віршованих цитат - і кинувся шукати». Заходер тут же взявся за переклад. Точніше, як він підкреслював, - за переказ.

До моменту зустрічі з Пухом письменник уже випустив не один збірник своїх віршів для дітей, які високо оцінили Корній Чуковський і Лев Кассиль. Але головним захопленням усього життя Бориса Заходера були твори Йоганна Вольфганга Гете. Письменник називав Гете «мій таємний радник» і перекладав його вірші на протязі багатьох років.